Не раз казала, може навіть хтось про це пам'ятає, що маркери д | Добровольчик

Не раз казала, може навіть хтось про це пам'ятає, що маркери дуже прості. Це формула "кожен.захищає.своє". Щойно до тебе доходить зміст цих трьох простих слів, все стає на свої місця.
Ти одразу розумієш, хто, що, де і чому.
Моя гама почуттів зараз теж проста і чорно-біла. Є українці, є ті, хто нас підтримує. Це свої. Є рсн разом з ватою, какойразніцей (яка обережно і не дуже протягує чєпуху про те, що не всьо так однозначно). Вони не свої.
Заклятість, гнів, зчепивши кулаки. Ти більше не намагаєшся дотримуватись соціального регламенту. Немає більше меж, що стримують твоїх заклять на адресу істот, яких ти не вважаєш людьми.
І це сталося не зараз, а вісім років тому. Але тоді на мене багато хто дивились як на божевільну фанатичку. Не вірили, коли я казала що це найнижчі демони з пекла.
Деякі любителі нєтакіхрсскіх мене відфрендили, мінеральні сектанти та дрочери на вєлікіх поетів, яких тягнуть щоразу на площадки Одеси. Я все думаю, а як же інші країни з українською діаспорою виживають без цього ох@їтєльного наслєдія рсской культурки? Без цих повчань як їм жити зі сцени (господи, за це ще хтось платить), якою мовою говорити, яких героїв шанувати, а від яких відхрещуватися? Як же вони живуть без цих імперських настанов за донати?
Лють і нічого більше до не своїх.
До своїх болісний жаль, ніби щось всередині відривається з жилами. Від тих фото загиблих з ідеально красивими обличчями, породистими, зі шляхетними рисами і нестерпно глибокими очима. Вони мали б жити і робити собою цей світ кращим.
Що для мене перемога?
Я просто хочу, щоб кожна пздглазая жаба здохла в муках і приниженні, незалежно від статі і віку. Щоб вся ця помийна яма рашка корчилась у приниженні, щоб наші воїни обісцяли кожне їбало перед тим як палити. Щоб навіть небо горіло там однаково з землею.