Кожен такий твіт вганяє мене в екзистенційну яму...
Коли якийсь чувак ніби дрібничку віддає на благочинність те, що я не можу. Чи коли Чмут хвалиться, що якийсь чувак насипав криптою 300к доларів...
І я думаю, що я нічого не можу...
Що я ніхто, бо не заробляю навіть 11к в місяць, щоб отак взяти 10 і віддати.
В такі моменти, я починаю повторювати: "Я крапля в морі. Я крапля в морі. Я крапля в морі". Трішки заспокоюючи і нагадую, що не бува маленьких донатів. 10, 50, 100 грн? Все одно вони мають значення.
Як би не бахвалились "своїми" здобутками деякі фонди — збираємо ми всі гуртом. Кожен стільки, скільки може.
Це чесна праця і кожна гривня має значення.
Тому, якщо в тебе є робота, то донать, навіть несуттєві на перший погляд суми. А якщо роботи нема — шукай. Це може бути складно, але це дуже треба усім нам — втримати економіку і не допустити гуманітарної катастрофи.
Цьомк
