Жіночий феміністичний рух, започаткований задовго до Першої світової війни, сприяв тому, що роль жінок у збройних конфліктах поступово змінювалася.
Під час Першої і Другої світових воєн відбулося залучення жінок у традиційно не доступні для них сфери діяльности. Економіка, суспільство перейшли на воєнні рейки, весь людський потенціал мобілізувався, тому стереотипам, упередженням і кліше приділялося менше уваги.
ХХ століття дало жінкам нові можливості проявити себе в умовах війни. Це пов’язано із залученням жінок до фронтового досвіду. У легіоні Українських січових стрільців існувала жіноча чота під орудою Олени Степанів, до якої належали щонайменше 34 жінки.
Жінки — активні громадянки, кожна робить те, що може для перемоги, і кожен такий внесок важливий. Головна мета — солідаризуватися. Після війни жінки мають претендувати на визнання і не допустити обмеження прав. Суспільства виграють війни не лише за допомогою зброї, а й за допомогою єдности — у кожного і кожної свій особистий «фронт» і своя «зброя».
