Ну що, понеділок почнемо з фейлів і майже російського сорому | Дизайн-борщ
Ну що, понеділок почнемо з фейлів і майже російського сорому.
Дано: один відомий український блогер Юля Верба (з сумнівною репутацією, яка тим не менш допомогла зрости) запускає заклад у Івано-Франківську. Для цієї справи потрібен логотип.
1. Перший логотип з акулою виготовляє дизайнер, використовуючи комерційні ресурси Freepik. Навіть при підписці на комерційні ресурси, навіть використовуючи шаблони Freepik, не просто авторів, ви НЕ можете використовувати їх у лого. Це привід позиватися у суді, і будь-хто із вас, по суті, любі підписники, може написати до ресурсу і докласти скрін. А коли ти блогер і в тебе мільйонна авдиторія – то позов стає дуже реальним.
Але! Дизайнер робить помилку щодо того, що не читає ліцензійних угод сервісу, йде на повідку клієнта, а потім ще й знімає про це ТікТок в мережу. Його помічають, пишуть про його помилку, а дизайнер радить "не викладати сторіз без знання ситуації". Так робити не варто.
2. Другий логотип робить агенція. І використовує логотип іншої організації як референс. Ті ж самі правові претензії, тільки ще гірше – якщо раніше правовий спір потенційно можна було узгодити лише із креатором, спробувавши оплатити його логотип і попросивши про таку змогу, то в другому варіанті ця природоохоронна організація може теж подавати позов на використання свого торгового знаку.
Що очікувати від блогерів, які рекламують "палені" речі – скажете ви.
Але якщо людина заробляє свій мільйон гривень, то знати про правову сторону питання зобовʼязана, бо відповідає за свої дії і в тому числі має громадянство, а отже знаходиться в правовому полі відносин між людьми і незнання не звільняє від цього. Хоча впевнена, що тут є просто неповага, яку не треба пробачати.
Чому? Бо інакше це повторюватиметься далі і буде звичаєм.
Це не перший медійний проєкт, який попадає на подібні речі, але слід робити з цього висновкки.
Згадуючи розвиток агенцій на початку 2010, коли російське інфополе ще було хоч на скількись дотичним до українського інфополя дизайну, знайти плагіат у московських шрифтах чи айдентиках було завданням кількох годин. "Живунчик", "Поляна песен" теж стали характерними образами, які одразу вкрали росіяни в українських продуктах та почали використовувати ці "націоналізовані" дизайни на окупованих територіях, аби поступово починати підміну понять.
Поважати право власності і знати, як працювати в дизайні – означає і бути дизайнером в Україні, і тотожне тому, щоб визнавати кордони держави. Не будьте москалями, напишіть гнівний комент, бо за крадіжку дизайнів як і за мародерство вартує ставити до стовпа.
Хвилинка емоціонування: якщо ви підете в цей заклад в Франківську – будь ласка, відпишіться від каналу.
