![]()
Слава Герою.
3 березня - найтяжча дата в моєму житті.
Але я не жаліюся. І Володя мабуть теж.
Тільки що діток буквально рік-півтора не встиг завести як планував. Це дуже прикро.
Володя прожив цікаве і непросте життя. Була велетенська купа добросердечних справ і здобутків.
Були помилки молодості. Важка праця і бешкетні загули. Зосередженість на результаті. Був творчий хаос в пошуках себе. І звичайно цікаві пригоди.
Здібностями Вовчик тяжів до ІТ-сфери, був справді обдарований.
Але після побиття спецгрупою міліції Януковича в під‘їзді нашого будинку «на акции больше не ходи», Вовчику було тяжко довго працювати за комп‘ютером. Важкі переломи черепа давалися взнаки.
Втім, можливо це і не сильно Володю тяготило. Бо найбільша цінність у житті - це люди.
Володя дуже любив комунікувати. І тому коло його спілкування було дуже широке. Він мав би бути «просто київський хлопака», але він був фактор «Вовчик». Бо від бізнесменів, музикантів чи депутатів і до якихось неймовірних авантюристів та солдатів - його знали і любили за м‘яку доброту. Ту легкість у відгуку на допомогу. Йому було не лінь, він любив виручати.
«Мультифункціональний добряк» який не нудьгував. Напередодні війни Вовчик суміщав роботу як ІТ-спеціаліст в міжнародній благодійній організації, «Муніципальну варту» і просто роботу охоронця в коворкінгу нашого товариша. Головне - мати гнучний графік і змогу бути поруч у цікавих суспільних процесах.
…
Того ранку дуже стомлений після попередньої місії Володя все-одно визвався на задачу. Хлопці запропонували замінити, але відмахнувся «бодрячком, справимся, їду».
Важка робота. Важлива ціль. Офіцер в групі ризикував поруч з бійцями і Вовчиком. Моторошний після звірств Мотижин. Там, де ворог вже перетнув житомирську трасу. Війна за підступи до рідного Києва.
Це достойна загибель у складний час. Гідна кінцева точка у житті небайдужого українського чоловіка.
Честь, козаче.
142 Центр ССО зробив все аби допомогти батькам та належно провадити Володю в останню путь. Дякую підрозділу за розуміння горя.
