Моя бабуся була чудовою людиною, вона навчила мене грати в «Монополію».
Вона розуміла, що суть гри полягає в надбанні. І намагалася придбати якомога більше, в результаті стаючи найкращим гравцем. При цьому вона любила повторювати мені одну і ту ж думку. Вона дивилася на мене і говорила: «Коли-небудь і ти навчишся грати в цю гру». Якось влітку я грав в монополію майже щодня з ранку до вечора, поки не вловив її суті. Я зрозумів, що абсолютна схильність до придбання — це єдиний шлях до перемоги. Тільки гроші і власність ведуть до перемоги. До кінця літа я став безпощаднішим за мою бабусю. Я навіть був готовий порушити правила заради перемоги... і тієї ж осені ми з нею зіграли.
Я забрав усе, що в неї було. На моїх очах вона віддала останній долар і вийшла з гри, зазнавши повної поразки. І тоді вона піднесла мені ще один урок.
Вона сказала: «А тепер, все повернеться назад в коробку.
Всі ці будинки і готелі, залізниці та підприємства, все це майно і чарівні гроші, тепер все це повернеться назад в коробку. Ти лише на деякий час був одержимий тим, що ніколи тобі не належало. Але гра з'явилася задовго до того, як ти навчився в неї грати. Потім у неї гратимуть і інші. Гравці приходять і йдуть. Будинки і машини, звання та одяг, навіть твоє тіло».
За що б я не чіплявся, що б не купував і збирав, все повернеться назад в коробку, і я просто це все втрачу. Запитайте себе тоді: Коли ви нарешті отримаєте довгоочікуване підвищення, зробите заповітну покупку, придбаєте бажаний будинок, досягнете фінансової стабільності, опинившись на самій вершині успіху... Почуття радості зійде нанівець; це обов'язково станеться. А що далі? Як довго потрібно йти цим шляхом, щоб побачити, куди він веде? Ви ж напевно розумієте, що вам завжди буде мало. Тому запитайте себе:
що ж насправді важливо?Автор невідомий
