моя мама колись казала мені, що у стосунках найголовніше це по | душа письменниці

моя мама колись казала мені, що у стосунках найголовніше це повага. я ніколи не могла зрозуміти, як це, як тільки повага може бути найголовнішим у парі ?

я дивилася на стосунки батьків і розуміла, що не хочу так. між ними дійсно була повага (до певного часу), але цього мені було замало. проте і зрозуміти, що ж важливо насправді я не могла.

йшов час, були стосунки, люди, з’являлися думки, як то має бути, а як ні.

у свої двадцять шість я можу сказати:

мама була неправа.

неправа тому, що не можна задовольнятися малим, коли ти обираєш людину, з якою будеш ділити не тільки ліжко, а й свій простір, час, життя. бачити поряд людину, з якою немає порозуміння — це пастка, звідки немає порятунку.

чи змогла я віднайти, що важливо мені ?

так, і все просто:

треба розуміти один одного
насолоджуватися один одним
хотіти бути поряд

чи складно це віднайти ? ох, ще й як.
чи варто того шукати? ох, ще й як.

усі ці «важливо» відчуваєш, коли їдеш кудись на сам та розумієш, що хочеш, щоб він/вона були поряд та побачили все, що бачиш ти.

коли відчуваєш спокій та безтурботність поряд з ним/нею.

коли знаєш, що можеш сказати будь-що, і тебе зрозуміють.

коли мурахи від дотиків і через місяць, і через рік, і через десять.

а що з повагою ? та й повага важлива, дійсно, але на ній одній не побудуєш те, що простоїть десятками років. ніколи.

і дивлячись на різних людей та їхні стосунки, я тільки переконуюся у цьому.