тривожність та що з нею робити це бісове дитя паплюжить моє | душа письменниці

тривожність та що з нею робити

це бісове дитя паплюжить моє життя скільки я себе пам’ятаю, а пам’ятаю років з 8, коли почала ходити на гітару та кожного разу відчувала страх за помилку перед вчителем.

зараз мені 26, а вона все ще іноді заходить до мене на «пагаваріть».

за цей час я знайшла декілька способів, як допомогти собі, коли накриває так, що здається, що нічого далі вже не буде.

спосіб 1.

треба поставити собі 3 питання:

1. що я відчуваю?
2. чому це відчуваю?
3. що можу з цим зробити?

це допомагає визначити, які емоції тебе бентежать, а далі розібратися, що з цим робити.

головний ворог тривоги — логіка та чітка послідовність дій. коли у тебе є план, ти знаєш послідовність своїх кроків, тривога тихне.

спосіб 2.

уявімо, що є хлопець, який розійшовся з дівчиною. розійшлися, але почуття все ще є. і от він починає накручувати себе: а з ким вона? а може вона хотіла розійтися ще раніше? а що, якщо вона мене зраджувала? ну і все у такому ключі.

ці питання мають місце бути, проте чи відповідь на них поверне стосунки? чи зміниться щось, якщо він віднайде ті відповіді?

якщо відповідь «ні», то у чому сенс тих питань? навіщо шукати істину, якщо все вже вирішено?

проте, якщо вам як і мені треба віднайти її іноді, то виберіть собі будь-яку відповідь і прийміть її. прийміть та перестаньте задовбувати себе питаннями, які не мають значення.

наша тривога базується на невідомому, на «майбутньому», на всьому, що буде згодом. і прикол цього в тому, що того «колись» просто не існує, бо живимо у теперішньому.

головні думки:

1. лячно? пиши покроковий план. тривога не терпить послідовності.

2. наділяйте емоції словами. так буде зрозуміло, що з ними робити далі.

якщо поради сподобалися, кидай вподобайку, чи що тобі до серця ближче