#хвилинкадизайнера Про красу, яку ми забули. «Він дизайне | Ейдос
#хвилинкадизайнера
Про красу, яку ми забули.
«Він дизайнер — творча особистість», — це доволі поширена на мою адресу фраза, що часто лунає від людей не дотичних до світу технологій, цифрового дизайну, або до IT. Їм важко пояснити, що я нічого не малюю, а швидше проєктую. Що там і казати, мої родичі так і не знають, чим я займаюся, бо я не зміг це все пояснити якось юзер френдлі
І 5 років тому така фраза могла спричинити в мене навіть обурення. Як це так, мовляв, мене порівнюють із якимось художником, коли насправді я розв’язую проблеми людства й виводжу життя на новий за якістю рівень?! Цей юнацький максималізм уже в минулому і я собі вже вспокоївся. Ба більше, зараз я б хотів, щоби ця фраза була б хоч трішки правдою.
Більшість компаній, що створюють цифрові продукти, забули про творчість і про силу краси. Ми все підкорили алгоритмам, правилам, нормам, сітками. Ми навіть генеруємо нові ідеї за чіткими методологіями та наборами правил. Ми все автоматизували. Сьогодні цілком можливо стати дизайнером без творчих здібностей та нестандартного мислення. Навпроти, нові ідеї та нестандартні рішення — це ризик для бізнесу, а краса та естетика — зайві витрати. Навіщо все це, якщо ми знаємо, чого хочуть користувачі? Тож дамо їм це з мінімальними витратами! І з погляду бізнесу, звісно, це все має сенс. Це призвело до купи напрочуд огидних речей, що заповнили цифровий вимір.
Серед усіх компаній, де я працював, лише одна дійсно піклувалася про красу. Тоді я зміг переконатися на власному досвіді, що краса «працює». І зараз я із заздрістю спостерігаю за компаніями, які все-таки йдуть на ризик і вкладають час, зусилля та гроші на те, щоби розробити не просто функцію, а ще і вкласти її в красиву оболонку. Так вони дістають любов користувачів, шалену популярність та просування без зайвих витрат. Але створювати красу важко. Особливо, якщо роками нам, дизайнерам, нав’язують ідею того, що краса зайва.
Перше правило, з яким знайомиться будь-який дизайнер — «естетика-юзабіліті» (aesthetic-usability effect). Ми добре знаємо (ще з 1995-го року завдяки дослідженням проведеним компанією Hitachi), що користувачі сприймають красиві продукти, як якісніші та зручніші. Тобто якщо річ має вигляд привабливіший за інші, то ми автоматично наділяємо її кращою функціональністю, хоча насправді вона може працювати так само як інші (або навіть гірше). Натомість сьогодні компанії керуються переважно бізнес доцільністю й законом Парето.
