Цікаве внтерв’ю з директором Інституту стратегічних досліджень | #файнаФранція

Цікаве внтерв’ю з директором Інституту стратегічних досліджень французької Військової школи (IRSEM) Жан-Батістом Жанжен Вільмером

У генштабі РФ заявили про завершення першого етапу війни. Що це означає?

Насамперед я не думаю, що ми можемо вірити заявам Росії. Росія говорила, що не вторгатиметься в Україну, поки не вторглася в Україну. Отже, коли генштаб заявляє, що тепер зосередить свої сили в Донбасі, це не означає, що він так і зробить. Подивимося. У будь-якому випадку, удари продовжуються по всій території України, навіть на самому заході. Нещодавно крилаті ракети вдарили по Львову.
Далі: я думаю, що ця заява є визнанням провалу. В Росії думали, що зможуть взяти країну за три дні. Після місяця запеклих боїв у них все ще немає вирішальної перемоги. Навпаки, десь вони починають відступати. Тому, щоб приховати поразку, вони згортають цілі та заявляють, що спочатку метою було лише «визволення Донбасу». Ці заяви насамперед для внутрішнього користування, щоб не здаватися програли.
Які основні причини того, що російська армія загрузла на землі?
По-перше, було здійснено кілька стратегічних помилок. Є проблема знання, тобто розвідки: росіяни думали, що їх зустрінуть з розпростертими обіймами, у всякому разі — в деяких регіонах України. Російські розвідслужби брехали роками Кремлю, щоб йому догодити. Вони змусили [політичне керівництво РФ] повірити, що проросійські настрої сильніші, ніж вони є насправді, у всякому разі на сході України. На основі упередженої та фрагментарної інформації Путін вибудував свою власну реальність, яка явно не відповідала дійсності.
Вважаючи, що частина населення буде до них прихильною, а частина української армії повернеться проти Зеленського, російські війська недооцінили складність і спочатку планували легку операцію. Початкова стратегія полягала в тому, щоб відтворити стратегію, використану в Сирії (поєднання ударів і повітряно-десантних операцій), але вона не спрацювала, оскільки вони зіткнулися з більш сильним опором, ніж очікувалося.
Були й інші проблеми, в тому числі вибір моменту, пори року, що дивно, враховуючи характер місцевості: зараз холодно, але є танення, а отже, бруд. Велика кількість машин просто застрягла в бруді. Була недооцінка міжнародної реакції (об'єднання Європи та НАТО, постачання озброєнь, масові санкції тощо).
Труднощі пояснюються ще й тим, що задіяні в основному сухопутні війська (кидається в очі недовикористання авіаційних засобів, в очікуванні гіпотетичного десантного удару по Одеса мало застосовувався і флот). Проте саме сухопутна армія найменше виграла від реформи збройних сил Росії, розпочатої в 2008 році. У цій армії найбільше призовників. Кадрова проблема частково пояснює слабкість російського вторгнення. Кремль намагається виправити це, вербуючи чеченських і сирійських бойовиків, а також приватні ополчення.
Особливо на початку вторгнення були серйозні проблеми з логістикою, в тому числі брак продовольчих пайків і палива просто тому, що операція не була розрахована на тривалий час. Була непідготовленість: наприклад, деякі солдати не мали наметів і спали в танках з включеним двигуном для прогріву, що прискорювало витрату палива в перші дні. Крім того, наступ поділено на кілька фронтів, тому їх важче постачати.
Нарешті, існує й проблема мотивації: російські солдати не розуміють, чому вони воюють. Це війна Путіна, а не їх. Наступ йде не за планом, багато хто вбитий або взятий в полон. Перехоплення деяких повідомлень свідчило про незадоволеність авіапідтримкою, яка не приходить або запізнюється. Як якщо б їх кинули свої. Крім того, досить частини російські війська при відступі кидають своїх убитих, і це теж, мабуть, говорить про відсутність морального духу. Бойовий дух військ низький, частина дезертує, і цілком можливо, що збройні сили з часом обрушаться самі на себе — з голови або знизу.

Скільки часу Росія може ще вести війну з такою ж інтенсивністю? Якою мірою її військовий потенціал зменшився?

Важко сказати, бо це, насамперед, політичний вибір.