Україна — найкраще місце у світі. Вважав так ще до війни, і за | Один твій друг Фашист || ОТДФ

Україна — найкраще місце у світі. Вважав так ще до війни, і зараз у цьому вкотре переконався. І йдеться тут не про вишиванково-солов‘їний патріотизм чи «безмежну любов до Батьківщини». Зовсім ні, це все незрозумілі для мене речі.

Україна — це місце, де найбільше у світі свободи. Волі, по нашому. Фактично Україна складається з самої волі. Тут, на цій землі, можливо абсолютно все. Це значить, що тут найкращі умови та можливості для творчості. Хіба може людина хотіти більшого?

І разом з тим: так само сильно як мені подобається Україна, я не можу терпіти українців. Принаймі тотальну більшість з тих, з котрими зводила доля. У чому причина? Рекомендую праці Шевельова, він прискіпливо і точно описав основні «гріхи» українців. І чомусь український народ, за моїми спостереженнями, десь на 95% складається саме з тих недоліків.

Досі не можу осягнути цього дивовижного парадоксу: райська країна, і настільки безтолковий народ. Як таке взагалі можливо?

Свого часу з друзями навіть жартували, що Міхновський помилився з гаслом, і доцільніше було б сформулювати «Україна без українців».

І ще більш дивовижним парадоксом є те, що серед цього народу звідкись беруться люди, здатні на неймовірні речі. Всі вони нині воюють. Багато вже загинуло. Ще більше загинуть.

Наприклад, Деймос, якого мені пощастило знати особисто. Він встиг дуже багато зробити: перекласти та видати купу вартісних книг, написати своїх текстів, створити справжнє інтелектуальне середовище, перезнайомивши між собою талановитих людей. Йому не було навіть тридцяти. А уявіть, скільки б іще Деймос міг створити?

Про Першу світову ми знаємо завдяки Селіну, Юнгеру, Ремарку, Ла Рошелю. Їм пощастило вижити та написати про це. А уявіть скільки потенційних ла рошелів, селінів та ремарків навіки залишилися десь у фландрійських полях?

Цілі світи залишилися навіки замкнутими у посічених осколками чи кулями шматках мертвої плоті.

Найкращі приносять у жертву війні свою можливість творити заради того, щоб ця можливість лишалася в інших. Творити музику, філософію, літературу, кіно, державу і тд.

Але що ми бачимо і чуємо, приїжаючи на ротацію у мирні міста? Можливо нові шедеври поетичного чи образотворчого мистецтва? Якісну нову музику? Ага, щоб не часом — нашвидкоруч склепану псевдопатріотичну муть по радіо «байрактар» та придурошні мурали. А ще потік інфолайна у виді перекривляння медіа ворога. Це називається «інформаційна війна» — перекривляння кривлянь російських пропагандистів.

Складається враження, що моя країна перетворюється на карикатуру, котру з неї всі ці роки ліпили росЗМІ: «батько наш Бандера» співають лгбтактивісти, одні українці зайобують інших з посилом «російськомовні — причина війни», повсюдна шароварщина, культивація містечковості.

Зрадойобство і комплекс меншовартості перед американцями — це взагалі апофеоз. Інколи я й сам сумніваюся, хто президент України: Зеленський чи Байден. «Наша русофобія недостатня», блядь, рагулівни. Мій народ витрачає здобутий неймовірними зусиллями час на продукування та споживання хуйні. На переповнення хуйнею вулиць та інфопростору. Замість того, щоб, як заповідав класик, «тупо читати «Феноменологію духа» Гегеля».

Дуже страшно уявляти, що ціною всіх цих принесених у жертву тисяч навіки нездійсненних потенцій найкращих людей, здобувається не вільна країна, яку кожен намагається захистити, а шароварно-очманіла антирф.

Не треба так. Краще увімкніть якусь картину з Миколайчуком. У нього нині день народження. Перегляньте, а тоді подумайте, що би він сказав з приводу всього цього?

@callsign_rainer