(ч. 2) Я була впевнена, що не буду слухати той подкаст, бо ос | Нікому не кажи

(ч. 2)

Я була впевнена, що не буду слухати той подкаст, бо останні інтерв'ю не слухала. Було страшно не виправдати очікувань щодо себе (aka насправді очікувань уявного критика). Але пару днів тому я сказала собі “мазафака, може досить себе принижувати?” і включила в навушниках той клятий епізод. Світ не рухнув, а я не згоріла зі стида. Все насправді було супер. Я за себе, як і 6 років тому, відчула гордість, хоч і через довгий діалог зі своїми власними монстрами.

Іноді, щоб стулити пельку внутрішньому критику, варто сказати йому “пішов нах…”, не треба церемоній. Але щоб закрити його напевно, варто перерахувати в голові, чому ти насправді класний/-а.

У цьому житті варто не забувати вчасно давити на гальма, а ще власні якості та досягнення. Обидві речі рятують життя.