І знову про мову. Я приїхала до Києва 35 років тому, поступил | Фінансовий захист, пенсія, страхування

І знову про мову.

Я приїхала до Києва 35 років тому, поступила навчатися в університет імені Тараса Шевченка. І у вересні увесь 1 курс відправили в село під Баришівку збирати огірки. Яке було моє здивування, коли я навколо себе чула російську мову. Я думала:
- Невже я одна із села? Всі говорять російською.
Бо тоді був стереотип, що в Києві та і в містах українською говорили тільки селяни. Всі говорили російською і я нею говорила, бо добре її знаю завдяки шкільній програмі радянської школи.

1987 рік, КДУ імені Тараса Шевченка - найперший вуз України, історичний факультет. У нас на першому курсі тільки три викладачі читали лекції українською.
Я була зловила себе на думці, що я почала думати російською.
Українську можна було почути від студентів з західної частини України.

1991 рік - незалежність України. І історичний факультет заговорив українською. Гарно звучала мова із вуст киян, що вчилися в українських школах. Вона була така, як твори українських класиків, що різнилася від моєї мови, бо мала місцевий суржик.

Так склалася ситуація, що я пішла на роботу в дитячий садок. Думала, що тимчасово, а працювала 20 років.
1993 рік у мене в групі тільки 10% дітей із україномовних сімей. За ці 20 років відсоток україномовних дітей збільшився десь до 30%.
Яскравий приклад. Мама забирає доньку. З нею говорить російською, зі мною тут же гарною українською.
- Лєна, чому Ви з Софією не розмовляєте українською?
- У нас в сім'ї прийнято говорити російською.

Я з дітьми говорила тільки українською мовою. За 4 роки вони всі говорили українською. І батьки мені були вдячні за це, коли чули, як діти відповідають на співбесіді при вступі в 1 клас. Та ж мама Софії була дуже здивована, коли почула як дочка говорить українською.

Мене наштовхнуло написати цей допис спостереження на майданчику в парку, коли гуляла з внучкою.
Мама говорить по телефону, потім з іншою мамою, дуже гарною, як в школі вчили, українською мовою. До своєї дитини також, а дитина до мами говорить російською. І я розумію чому. Бо у них в сім'ї було прийнято говорити російською.

Зараз кожного дня їду в міському транспорті і відмітила, що тільки відсотків 20 просять зупинити на "остановке". Як приємно чути рідну мову в побуті.

Шкода тільки, що до розуміння спілкуватися українською мовою ми прийшли через війну.

Ірина Сухенко