Розповідь жителя Звенигородського повіту Київської губернії пр | Вогнем-Мечем

Розповідь жителя Звенигородського повіту Київської губернії про татарські набіги.

"Було колись лихо на Вкраїні, татари забирали силою до себе нашіх людей. Люди ховались, хто куди знав. Як забачать, бувало, що йдуть татари, то зараз самі побьють в хаті горшки, порозривають подушки, порозсипають піръя по хаті, а самі ховаються.

Татари як зайдуть, бувало, в хату, побачать, що піръя розсипано по хаті, то йдуть дальше, бо думають, що тут вже були татари и нікого вже з христян не зосталось.

Ото в одному селі татари вже всіх забрали, зосталась тілько стара баба з сином Юрком. Побачила баба, що вже до неї йдуть татари, розсипала піръя по хаті, а сама з Юрком сховалась під штандари.

Вбігає татарин, бачить, що в хаті все побито й понівичано, повертаїться й хоче йти назад. Але побачив на лаві цибулю, взяв її, вкусив, тай плюнув й каже: "Який кислий постернак!"

А баба й забулась, що то татарин тай каже з під штандар: "То не постернак, а цибуля". Татарин зрадів, киває до неї пальцем і каже по татарский: "Хар, хар!" А це значиться по нашому: "Йди сюди!"

Баба цёго не знала, та вилазить а під штандар й каже: "Кличуть, Юрку, й тебе, вилазь но", та й тягне ёго за полу. Витягла ёго, тоді татарин крикнув на своїх і взяли їх обох. Отак то через дурну бабу і Юркові досталось!"