50% українців кажуть, що не бачать у своєму повсякденному житт | Олена Зеленська | Olena Zelenska
50% українців кажуть, що не бачать у своєму повсякденному житті людей з інвалідністю або бачать їх рідко. Такий результат опитування на замовлення «Ліги сильних».
Страшно це казати, але саме ворожа навала, яку переживає Україна, змінює ситуацію. Людей, травмованих унаслідок війни, стало так багато, і відбулося це так швидко, що інвалідність вийшла з тіні. Її стало видно, про неї почали говорити. Ба більше, вона тепер асоціюється з героїзмом, із подоланням важких випробувань, із силою духу.
Ми повинні розуміти, що для людей з інвалідністю випробування не обмежуються отриманням протеза. В буденному житті вони тільки починаються – із громадським транспортом, незручними під’їздами, недоступними укриттями, виборюванням гідних умов і можливостей.
Нещодавнє соціологічне дослідження, проведене на замовлення «Ліги сильних», щодо сприйняття людей з інвалідністю в Україні показало: вони, як і раніше, називають головним дискримінаційним моментом неможливість вільно пересуватися поза межами помешкання, неможливість доступу до об’єктів публічного простору та дискримінацію при пошуку роботи та працевлаштуванні.
Ветерани кажуть: нам потрібне не співчуття чи формальне висловлення подяки, а дієва підтримка. Доступність. Можливості.
Розповіла про це сьогодні на Національному форумі прав людей з інвалідністю. Говорила про дієву безбар’єрність. Про те, що в нашого «Довідника безбар’єрності» – першого посібника з коректного спілкування – скоро з’явиться доповнення – «Гайд безбар’єрних подій».
І я вітаю кожен приклад того, що роблять на цьому шляху великі бізнеси з нашої спільноти «Бізнес без бар’єрів». Бо вони водночас і роботодавці, і надавачі послуг. Це означає, що люди з порушенням слуху, наприклад, можуть і зручно робити покупки в супермаркеті, і комфортно працювати там. Ветеран може скористатися інклюзивним таксі чи іншим транспортом або сам там працювати.
Це і є безбар’єрність. Вона не просто в просторі, а в можливостях. Наше спільне завдання – не робити з безбар’єрності оази. Безбар’єрною має стати вся країна. Всі її опції – кар’єрні, навчальні, побутові, розважальні.
Ми всі буваємо маломобільними. Всі буваємо психічно виснаженими. Втомленими. Безсилими. Тому все це – рівні можливості – потрібне не комусь, не «окремим категоріям». Це потрібно нам усім.
