Цінність речей розумієш по-іншому, коли втрачаєш усе.
Іванна – психологиня з Бердянська. На другий день вторгнення її місто опинилося в облозі, на четвертий до нього зайшли окупаційні війська. Світла, газу та звʼязку не було.
Проте вже через тиждень Іванна працювала в гуманітарному штабі, консультувала сотні людей, що в кризовому стані приїздили з Маріуполя. Серед них був шестирічний Богдан, чиї батьки загинули під час ракетного обстрілу. Хлопчик потребував фізичного та психологічного відновлення. Доглядати за ним Іванні допомагала близька подруга Ірина.
«Коли я знайшла шлях, щоб виїхати, то забирала Богдана саме від Іри. Вона залишила записку про те, що в Богдана болить зуб, і пояснила, де лежать пігулки. Хоча в записці ідеться про Богдана, у ній дуже багато важливого й про нас. Ця записка про нашу дружбу, про те, що ми можемо не побачитися ніколи. Збиралася майже тиждень, щоб помістити в рюкзак усе моє життя. Ця записка зі мною вже півтора року. Рука не підніметься її викинути», – каже Іванна.
Центри допомоги врятованим у 10 містах України запустили фотовиставку «(Не)помітні історії». Це 9 історій людей, які постраждали під час війни: пережили полон, депортацію, зазнали сексуального насильства. Усі вони бережуть ту річ, яку забрали із собою під час евакуації: хтось – ключі від квартири в Бердянську, хтось – книжку з маріупольської бібліотеки, а хтось – синьо-жовту стрічку, з якою пройшов полон у Херсоні.
Усі герої історій, які ви також можете прочитати онлайн, знайшли підтримку в Центрах допомоги врятованим. Тут допомагають усім, хто звертається, безкоштовно та конфіденційно. Адреси й графіки роботи ЦДВ можна дізнатися на сайті.
Центри допомоги врятованим –
це установи, створені з ініціативи Офісу віцепрем’єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції за сприяння Урядової уповноваженої з питань гендерної політики та за підтримки Фонду ООН у галузі народонаселення (UNFPA) і місцевих органів влади.
