«Як тебе не любити, Києве мій!» Колись, у минулому житті, здавалося: цей класичний рядок передусім про киян.
Але тепер – після сотень ворожих нальотів і сотень ран на його тілі, після сотень безсонних ночей у його метро та сховищах, після того, як він став новим домом для багатьох людей, які відстояли й зберігають його разом з усією країною, наповнюють життям і надією його вулиці, площі, парки та будинки, – «Києве мій» може з повним правом сказати кожен українець. Так само, як кожен із нас може щиро сказати «мій Харкове» чи «моя Одесо», «мій Херсоне».
Буває, що своє не дається відразу. Буває, своє треба вибороти й відчути. Як тебе не любити, Києве наш – наше місто і місце сили!
З днем нашого Києва, Україно!
____
Фото: Сергій Коровайний, Костянтин і Влада Ліберови, Sergiy Illyashenko, Nikolay Synelnykov, Evgeniy Maloletka, Christopher Furlong.
