Коли Бундесліга ще була цікавим чемпіонатом, я почав уболіва | Думки Диванного Експерта
Коли Бундесліга ще була цікавим чемпіонатом, я почав уболівати за Дортмунд Клоппа. Приблизно тоді ж чи навіть трохи раніше – за Ліверпуль пізнього Бенітеса.
Чудовий вибір і чудовий футбольний смак. Я завжди так вважав. А в часи розквіту Ель Класіко зі зневагою ставився до тих, хто обирав собі Реал або Барсу, бо ті постійно перемагали.
Минали роки. У Дортмунді ставало менше Клоппа, а в Ліверпулі – більше. І вболівання за Червоних перетворилося на те, за що я раніше зневажав інших.
Мій футбольний смак з роками лише кращав, адже тепер улюбленим чемпіонатом стала Серія А. Одного разу я із жахом усвідомив, що в матчі Ліверпуль – Рома мені хочеться підтримати останніх. А якось під час гри Аталанта – Дортмунд уперше і поки востаннє в житті відчув неприязнь до Марко Ройса.
Було очевидно, що я втратив дві улюблені команди, зате натомість надбав щонайменше цілих двадцять, серед яких було складно виокремити когось конкретного. В Італії було з-поміж чого обирати, але цим вибором точно не міг бути Інтер.
Із Нерадзуррі роками коїлося казна-що. Це аж ніяк не вписувалося в мій чудовий футбольний смак.
Відхід Моратті від справ, незрозумілі азіати біля керма клубу, Мауро Ікарді та майже щосезону новий тренер із новою концепцією. Кому схочеться за таку команду вболівати?
Мені точно не хотілося. Мій чудовий футбольний смак пропонував, наприклад, Аталанту – куди приємніший варіант, хоч і кольори ті самі.
А час усе минав. На Джузеппе Меацца з'являлася стабільність та зникав Ікарді. Команда навіть встигла стати чемпіоном. Однак проблеми або нікуди не ділися, або додалися нові: фінанси, нелюбов до перемог у Лізі чемпіонів тощо. Втім, головне – на полі з'явився стиль та регулярна потреба в зусиллі над собою задля результату.
Одного вечора серед усіх можливих матчів ЛЧ я вже без вагань обрав саме Інтер – Шериф, а під час вчорашньої гри проти Удінезе однієї миті усвідомив, що мені сподобається лише один її підсумок.
Воно сталося якось непомітно. Постійний жартівливий антагонізм до друга, який є фаном Мілана, теж вніс свою лепту. Він вже давно казав мені про це, а я завжди заперечував.
Здається, тепер я вболіваю за Інтер. Це мій камінґ-аут. Побачите Богдана Бутка в коментарях – не смійтеся з нього, бо то гріх.
