У кожної країни є свій спосіб, як завадити телеглядачеві нор | Думки Диванного Експерта
У кожної країни є свій спосіб, як завадити телеглядачеві нормально відчути й насолодитися передматчевою атмосферою.
В Англії, наприклад, титри в трансляції зі складами перед стартовим свистком тривають орієнтовно два дні, авжеж, змушуючи коментатора ці склади озвучувати, цим самим заважаючи послухати стадіон. Втім, слухати в АПЛ перед початком гри нині можна хіба Енфілд, зрідка Етігад та Стемфорд Брідж, а також ту здоровенну споруду, що її Вест Гем обрав на заміну Болейн Ґраунду.
Італія – інша річ. Що не клуб – то зі своїм чудовим гімном (або кількома), який виконує весь стадіон. Увімкнути Серію А означає отримати гарантію атмосфери, яка надихається співом трибун. Звісно, якщо це не домашній матч Сассуоло.
Втім, і тут проблема. Хтось близько десяти років тому вирішив, що Серії А потрібен гімн, який звучатиме та вмикатиметься а-ля Ліга чемпіонів на кожній грі. Можливо, комерційно цей хід був вдалим, але також він заважає слухати по-справжньому красиві композиції, які справді потрібні перед матчами.
«Lettera da Amsterdam» (Лист із Амстердама) – пісня, що лунає на ґенуезькому Луїджі Ферраріс перед поєдинками Сампдорії.
Цікаво, що Дорія ніколи не грала офіційних матчів у столиці Нідерландів. Та й до Амстердама цей гімн жодного стосунку не має – дане місто було обране символом для всіх тих вболівальників Сампдорії, що перебувають далеко від рідної Ґенуї.
Пісню в 1991-му написали брати Де Скальці, надихнувшися фотографією в кабінеті тодішнього президента клубу Паоло Мантовані, яка була зроблена у Копенгаґені. На ній виднівся шарф блучерк'яті, що оповив шию знаменитої статуї русалки.
Сама композиція є не менш красивою, ніж історія її створення. І велике щастя, коли трапляється рідкісний (вкрай рідкісний!) коментатор, який розуміє, що краще помовчати та не обтяжувати глядача своїм голосом у момент, коли лунає щось подібне.
На відео – виконання «Lettera da Amsterdam» напередодні дербі проти Дженоа у квітні 2019-го
