Кажуть, людина до всього звикає. Але є речі, до яких важко з | Думки Диванного Експерта
Кажуть, людина до всього звикає. Але є речі, до яких важко звикнути. Постійне тривожне усвідомлення, що будь-яка дія може стати останньою... Важко звикнути до цього відчуття.
Ранок 24 лютого для мене повинен був початися свіжим постом на каналі напередодні матчу Наполі - Барселона. Натомість той ранок почався набагато раніше і зовсім не з того. Дзвінок від рідної людини, яка повідомляє про початок війни, – точно не найкращий старт для будь-якого дня.
Сльозливість цих рядків може здатися кумедною, зважаючи на те, що вони написані й близько не в Києві, Харкові, Херсоні чи Маріуполі, але байдуже. Так само, як було байдуже на футбол у перші 7 днів.
Звісно, колись повинно було трохи попустити. Втім, попустило, звісно, не до кінця. Знову намагаєшся дивитись матчі – і ніби все знайомо, все те саме: Роман Бебех верещить та заважає, Сергій Лук'яненко – просто заважає. Але це вже не викликає того роздратування, що раніше.
Роналду забиває дальнім ударом у ворота Тоттнема, після чого біжить до вболівальників та робить свої традиційні дурнуваті жест та звук. Чудова атмосфера, чудовий матч. Подібне завжди приносило задоволення – приносить і зараз. Щоправда, ненадовго, адже не виходить не моніторити новини довше, ніж 15 хвилин. А ще ж нічні сирени...
Все це є частиною нової реальності. Ніхто не знає, коли ця реальність закінчиться, а тому треба до неї звикати і намагатись робити те, що й до цього, наскільки це можливо.
Будь-яка дія може стати останньою – так було завжди, навіть до 24 лютого, просто зараз це особливо гостро усвідомлюєш і по-особливому цінуєш моменти відносного спокою.
До цього не хочеться звикати, до цього важко звикнути, але поки доведеться. Немов до автоголу Гаррі Маґвайра.
@FootballDyvan
