2023-02-24 16:12:39
24.02.2022
Чесно кажучи,
попри активну підготовку до війни, жив повсякденним життям, так, наприклад, 23 лютого я ще відвідав універ та зробив запит у МВС, щоб отримати інформацію, необхідну для дисертації. 24-го я ночував не в себе вдома, де була особиста зброя і вже підготовлене спорядження, а у дівчини. Приблизно до 3 ночі я не спав, хлопці їздили купували пальне і заправляли машини, а оскільки збір на потреби підрозділу здійснювався на мої картки – я надсилав їм кошти.
О 5:05 мене розбудив дзвінок від
Артема Азарова “Художника” (це один із останніх наших діалогів, ще встигли побачитися на точці збору, ми опинилися в різних бойових групах і більше не перетиналися.
27 лютого мене поранять і евакуюють на захід України, 5 березня Художник загине). Артем повідомив, що путін оголосив війну. Мені, який спав лиш 2 години, було важко осмислити реальність того, що відбувається, але ракетні удари по Харкову, які почалися через декілька хвилин, дали мені заряд адреналіну і бадьорості.
Плани дій у випадку вторгнення я додав до допису, вони були для кожної групи з окремими точками збору, остаточні були затверджені й розіслані ще 12 лютого. Ви можете бачити, що
сценарій розвитку подій, який ми очікували в момент вторгнення, був набагато жорсткішим, ніж все сталося.
Негайно зв’язався з водієм свого екіпажу, повідомив, що знаходжуся не вдома, щоб він забрав мене з іншої точки, на щастя, він жив поряд. Я тоді мешкав на Перемозі – 500 метрів до окружної в сторону росії. Їхати було “весело” адже,
точної інформації про те, що відбувається не було, повідомлялося про бої на окружній зі сторони Салтівки, а
зі зброї в нас тільки по травмату і карабін у водія. Ми сподівалися, що доїдемо без ексцесів. Були приємно вражені, що, попри велику кількість машин на дорогах, люди дотримувалися ПДР. Доїхали нормально, як потім виявилося, русня зі сторони Дергачів на Харків не наступала, хоча в ті дні повідомляли інше. Дома з цивільних речей забрав тільки ноут, з іншими вже попрощався, пошкодував тільки, що свою бібліотеку не відправив до батьків у відносно безпечне місце, але, на щастя, все вціліло.
Весь цей час мій
телефон розривався від дзвінків та банківських переказів на підтримку підрозділу. Дуже швидко вичерпався ліміт переказів на Приваті, тільки за ранок нам прийшлося замінити 4 картки.
Ми вдало добралися до точки збору, туди вже
Жора (перший командир добровольчого підрозділу “Фрайкор”, який загинув 25 березня)
привіз ще зброї й о 12 годині наші бійці вирушили займати позиції на Салтівці. Наступні два дні спати можливості не мав. Зараз пишу про це дуже легковажно, але те, на якому “стрьомі” я тоді перебував, важко описати.
@bogdanfreikorps
3.1K views13:12
Ф
