Пропала грамота “Нарешті я побачив справжню кольорову Укра | Хочу бути сценаристкою
Пропала грамота
“Нарешті я побачив справжню кольорову Україну” Сергій Параджанов
Рік: 1972 (вийшов у прокат у 1983)
Жанр: комедія, роуд-муві
Сценарист: Іван Драч
Режисер: Борис Івченко
Про що?
Козаку Василю гетьман доручає відвезти до цариці в Петербург дуже таємну і важливу грамоту. Той відправляється у дорогу і навіть не очікує, що на нього чекає попереду: чорти, відьми, сатана, ну і зустріч з царицею…
Чому треба дивитися?
Навіть не знаю з чого почати, ну, по-перше, це класика українського кінематографа, одна з культових українських комедій, знята з такою любов’ю до українців, наших традицій, вірувань, нашого минулого, що радянська влада, побачивши її, схопилася за серце і затримала прем’єру фільму на 11 років.
Кіно було зняте у Полтавській області, де в усій красі оператор Віталій Зимовець зафільмував чудові краєвиди, а місцеві жителі стали масовкою, що додало справжності, не карикатурності українцям-героям історії.
Головного героя зіграв зірковий на той час український актор Іван Миколайчук. Він не тільки оживив свого персонажа, а й брав активну участь у всіх етапах фільмування: режисирував сцени, доповнював сценарій жартами, влучними діалогами, які розлетілися на цитати, підібрав увесь музичний супровід. Пісні виконали тріо Золоті ключі — Марічка Миколайчук, Ніна Матвієнко, Валентина Ковальська.
Фільм уособлює усю українськість, протиставляючи її шароварщині, яку совєти нав’язували довгі роки. Герої харизматичні та відважні, краєвиди та костюми яскраві та справжні, музика, жарти, обставини суто наші, події насичені гумором, магічністю та запалом. Актуальність жива до сьогодні: як тоді, ще за часів козацтва, пізніше за радянських часів, росіяни корчили з себе велике цабе, будували навколо себе декорації, так і до сьогодні відбувається те саме, проте ми вже спостерігаємо, як ці декорації руйнуються (сподіваюся, назавжди).
Що варто знати до перегляду?
Лейтмотив фільму — козацький марш, був заборонений в радянському союзі. Творці переживали, що через нього фільм не допустять до показу, але Миколайчук сказав: “не переживайте, вони його не знають”. Так і сталося, керівництво навіть не помітило заборонену мелодію.
Після недопуску фільму до прокату плівку взяли й спалили, залишилася лише одна копія у голови ради міністрів урср Олександра Ляшка, який дуже любив цей фільм. Можливо, якби не ця копія, нам так і не довелося побачити це кіно.
Кажуть, що у фіналі першої версії фільму звучала пісня “Ой у лузі червона калина…”, що спричинило велике обурення керівництва.
Популярний звук в тіктоці “віддай мені свою душу, віддай, віддай, віддай…” — цитата з фільму Пропала грамота.
Де дивитися?
YouTube
#українське
