Поверталася додому й була собі тихо щаслива. Серце моє розривалося від ніжної любови до учнів та моєї хорошої родини. Бувало це часто, коли я йшла після уроків і чула з вікна чарівну мелодію, збудовану зі світлих нот. Її грав мій син, який, як і я, не міг слухати меланхолійної музики.
Хода моя була спокійна й виважена, як належить дорослій жінці. Я зупинилася буденно почитати оголошення на дверях, бо ніколи не пропускала гарної пропозиції щодо корисних в побуті речей.
І того вечора жодної хорошої не знайшлося, та натомість був текст, повз який я пройти не змогла. Там було повідомлення про вечір поезії та краси. І вже тоді, читаючи ці букви на пожовклому тлі, я знала, що там будуть вони. Вони, про кого я часто згадую і кому у важкі хвилини пишу листи.
Ні моя люба артистка, ні жінка з чарівним античним профілем ніколи б не оминули такої нагоди. І я вже знала, відчувала усім своїм нутром, що не омину і я.
