Агресори й жертви: насильство в житті українських чоловіків Ав | Гендер в деталях
Агресори й жертви: насильство в житті українських чоловіків
Авторки: Тамара Марценюк, Анастасія Рябчук
Коли феміністки починають дискусію про досвід насильства в житті жінок, у відповідь лунає: «А як же чоловіки? Хіба чоловік не може бути жертвою насильства?»
Однак жінки частіше страждають від насильства, а більшість кривдників — чоловіки (gender-based violence).
Наприклад, 2020 року з 211 362 зафіксованих звернень 180 921 — від жінок, 27 676 — від чоловіків і 2 756 — від дітей. Водночас чоловіки теж потерпають від насильства у війнах, розбоях...
«Міжнародна амністія» та «Інфо Сапієнс» у 2021 р. провели опитування, про насильства щодо чоловіків в родині, шкільному, робочому середовищах, на вулиці, готовности протидіяти насильству.
При вихованні хлопчиків насильство більше толерується і заохочується порівняно з дівчатками — boys will be boys. Звичайно, це не закладені природою відмінності.
Більшість опитаних у дослідженні стверджують, що встрягали в бійку для захисту друзів (48 %). Лише 3 % описали як «починав /організовував бійки»; ще 13 % — інколи вступали в бійку.
6 % назвали себе агресивною людиною, 48 % — майже ніколи не проявляють агресію, а 43 % — «роблять це інколи». Однак на ці останні 43 % насправді може припадати велика частка випадків насильства, бо невідомо, що таке «інколи».
Кожен четвертий підтвердив, що зазнавав домашнього насильства в дитинстві. Однак 74 % зазнали ляпасів або биття ременем, 51 % стикалися з приниженням, погрозами, залякуванням. При цьому більшість не ідентифікують такі практики як насильницькі.
Лише 12 % тих, хто стикалися з домашнім насильством у віці до 16 років, говорили комусь про це. Інші 88 %: вважали винними себе, не знали, що про це треба говорити. Ці цифри свідчать, що потрібна просвітницька робота з дітьми.
Лише останні кілька років українська громадськість приділяє увагу проблемі цькування в дитячих колективах, але аспект гендерної соціалізації хлопчиків досі не був у фокусі цих дискусій.
Протидія насильству з боку дорослих у школах, літніх таборах, спортивних секціях мала би охоплювати комплексні заходи з професійної підготовки педагогів і тренерів та санкціями для тих, які чинять насильство щодо дітей.
Левова частка насильства належить іншим дітям, переважно хлопчикам 45 % і 15 % дівчаткам, 35 % стикалися з плітками, 18 % — з відбиранням грошей, 13 % — з публічними образами в школі. Лише 15 % зверталися по допомогу, 53 % вважали, що самі впораються, 24 % нікому не розповідали.
У суспільстві саме маскулінність пов’язують з агресивною поведінкою й насильством. Майже все життя чоловіки можуть засвоювати агресивний стиль поведінки як культурну норму, а фізичне насильство сприймати як універсальний інструмент вирішення конфліктів або обстоювання своїх інтересів.
Серед причин, чому в дитинстві хлопця могли побити на вулиці: зухвала поведінка 33 %, фізична слабкість 30 %, неформальний зовнішній вигляд 21 % , репутація «ботана» або «жіноча» поведінка по 13 %.
Як бачимо, від чоловіків уже змалечку очікують низку ознак: бути крутим і сильним, уникати жіночного, іти на ризик. Тому вони іноді змушені чинити насильство, навіть якщо не дуже хочуть. Чоловіки не завжди знають і розуміють, що можна зробити, щоб знизити свій рівень агресії або протистояти насильству як нормі.
Частина чоловіків готові прийняти зміни й визнати необхідність протидіяти насильству як суспільній нормі (76 % погодилися, що хлопчиків варто спонукати чинити менше насильства, а 91 % вважають, що обговорювати це мають з татом / вітчимом).
І все-таки дослідження «Міжнародної амністії» дає підстави для стриманого оптимізму. Тільки чверть опитаних (26 %) погоджуються, що агресивна поведінка — це те, що українське суспільство очікує від чоловіків. Узагалі, бракує критичних рефлексій про насильство й агресію в житті чоловіків. Очевидно, що чим більше буде суспільних обговорень цих питань, то краще обізнаними будуть українські чоловіки у сфері протидії насильству.
Текст опрацювала Світлана Пугач
