КОЛИ ФЕЯ ТАРАБАНИТЬ ДИТЯЧИЙ ВІЗОК РОЗБИТОЮ ВУЛИЦЕЮ БЕЗ ПАНДУ | Гендер в деталях
КОЛИ ФЕЯ ТАРАБАНИТЬ ДИТЯЧИЙ ВІЗОК РОЗБИТОЮ ВУЛИЦЕЮ БЕЗ ПАНДУСІВ
Ставлення до жінок у сучасному українському суспільстві — це гангрена, притрушена блискітками. І байдуже, що там сочиться гній і все чухається. Болячки не видно під шаром кольорового конфеті і блискучих паєток, які сиплються під звуки гімну «Партії шанувальників жінок» у виконанні Зіброва й Поплавського. Поговорімо про пафосну сакралізацію жіноцтва, за якою криється банальне сексистське лицемірство.
Із моїх сюжетів для вечірніх новин можна зробити нарізку, де я, наче папуга-феміністка, повторюю слова «жінки — це люди». Рік за роком ця фраза виривається з моїх уст під час інтерв’ю з найрізноманітнішими мужчинами — бізнесменами, політиками, артистами. Я переконувала в цьому Дмитра Разумкова, Павла Зіброва, Віталія Кличка і навіть Олега Винника. Згадані чоловіки не хотіли слухати, бо стверджували, що «жінки — це святі», «жінки — це музи», «жінки — це богині» і «жінки — це натхнення». За роки роботи над гендерно-чутливим контентом я навчилася слухати такі репліки з покер-фейсом і щоразу відповідати одне й те саме: «жінки — це люди».
У цьому місці в декого неодмінно з’явиться думка: «знову ці феміністки вигадують собі бентеги, щоб мати з чим боротися». Повірте, суспільні проблеми, загроза від яких очевидна і всім зрозуміла, вирішуються швидко. Вони не гниють, притрушені шаром конфеті. Натомість проблеми, які на перший погляд зовсім не проблеми, часто чухаються суспільству, а запах пробивається навіть крізь мерехтіння яскравих леліток. Профспілка ощадного використання метафор зараз мене вб’є, тому перейдемо до суті.
Ідея написати колонку про традицію «оняшнювати» жінок з’явилася в мене завдяки контекстній рекламі. Інстаграм запропонував лазерне омолодження вульви. За лінком мені відкрився сайт, де пропонували знижки на хірургічне зменшення статевих губ. Я на хвильку підвисла, а тоді почала гуглити такі самі послуги, але для чоловіків. І з’ясувала, що ринок естетичної урології в кілька разів менший від естетичної гінекології через різницю в попиті. Жінки бентежаться, що природний вигляд їхніх геніталій недостатньо красивий.
Отож я замислилася про мову як інструмент формування культури. Політичні промови, тости, пісні і просто традиційна публічна риторика часто підносять мене як «музу» чи «фею». Плюси від такого ставлення, звісно, є. Мені з великою ймовірністю поступляться місцем у метро, допоможуть нести сумку, відчинять двері, відсунуть стілець і подадуть пальто (у яке я двадцять секунд намагатимуся запхати руку, бо насправді одягати верхній одяг самостійно набагато легше). Та облишмо плюси ставлення до жінки як до сакральної цінности з нальотом міфологічного гламуру і перейдемо до мінусів.
«Оняшнювання» жіночої статі — це знеособлення. Бо людина може собі дозволити мати людські якості, а єдиноріжка, няшка, фея чи богиня — ні. Тому, наприклад, ринок естетичної гінекології, де хірургічним шляхом змінюють колір і форму жіночих геніталій розвивається з кожним роком. Чому жінки йдуть на мікротравми чутливої слизової оболонки, ріжуть здорові й функціональні статеві губи, ще й платять за це чималі суми? Бо тіло людини продукує рідини, звуки і запахи. А тіло богині і феї має продукувати магію та рожеву досконалість.
ПРОДОВЖЕННЯ на сайті Гендер в деталях
Ілюстрація Олександра Грехова
ЦЕЙ ТЕКСТ БУВ ПІДГОТОВЛЕНИЙ ДО ПОВНОМАСШТАБНОГО ВТОРГНЕННЯ рОСІЙСЬКОЇ фЕДЕРАЦІЇ