Гендер в деталях

2023-05-17 18:28:53 Втрати переважно молоді чоловіків на фронті, з одного боку, чисельність яких важко спрогнозувати, втрати молодих жінок через переміщення за кордон, будуть важливими для прогнозів стану так званого «шлюбного ринку» та моделей поведінки внаслідок таких змін.

Важливі ширші, структурні умови для того, що сценарії змін реалізувалися чи не реалізувалися: стан ринку праці та безробіття, (не)доступність дитсадків є важливими чинниками. Якщо немає роботи чи дитсадка, навіть, якщо партнери налаштовані на партнерські стосунки, їх погляди будуть не такими важливими для прийняття рішень: «сидить вдома» з дітьми той/та, хто заробляє менше. Ну, це стара історія, але подивимося, якими будуть зміни.

Мене хвилює питання соціалізації дітей. Припускаю, що тут можуть посилитися більш консервативні тренди. Образ тата, який воює стане моделлю соціалізації для багатьох хлопців. Саме тата, який воює. На цьому тлі, суспільні зміни щодо популяризації моделей залученого татівства, яке припускає, серед іншого, декрет для тата, стануть менш популярними.

Щодо дівчат – тут сказати важко. Війна, ймовірність мобілізації та загибелі чоловіків, а також досвід жінок, які зараз «все тягнуть на собі» ймовірно, призведе до того, що «спонсорський контракт» чи консервативні моделі «він – годувальник, вона – дбає про сім’ю» не буде більше привабливим, дівчата та жінки будуть більше орієнтуватися на самостійність, ніж на залежність від чоловіка (бо його можуть призвати до війська, він може загинути тощо).

Це не означає, що не буде ризиків відкату у правах жінок, типу інціатив заборонити аборти. Такі речі треба пильнувати, але я переконана, що нічого радикального не станеться, адже ми далеко ми просунулися у гендерних питаннях.

Окреме питання – питання жіночої політичної участі. Поки маємо різні оцінки – від вкрай песимістичних: «100% міністрів будуть військовими» до більш обережних. Але це той напрямок, де дійсно є ризики зниження впливу жінок на суспільні процеси. Про це напишу згодом. Відкрити / Коментувати

2023-05-17 18:28:52 Жінки, чоловіки та війна
#експертне_спостереження від Олени Стрельник

Бути дослідницею під час стрімких суспільних змін важко. Динамічна ситуація може зробити твої висновки хибними вже за кілька місяців/ років. Тому, доцільно формулювати лише обережні припущення, довкола яких явищ / практик / інститутів будуть відбувати зміни.

Щодо характеру цих змін, погоджуюся зі своєю колегою Світланою Лучік, яка слушно підмітила, що зараз «дослідники змушені рухатись навпомацки. Навіть не у темряві, а у бурхливому потоці мутної річки».

Ось кілька тестових ідей / припущень / векторів роздумів.

Суспільні процеси ніколи не бувають однозначними. Я думаю, що умовиводи про однозначне посилення гендерних стереотипів під час війни чи про посилення традиційного розподілу гендерних ролей є (поки) поверхневими та принаймні не підтверджуються. Про це є вже кількісні дані. За даними репрезентативного опитування молоді, проведеного Info Sapience наприкінці 2022 року , 58% опитаних зазначили, що війна не вплинула на гендерні стереотипи, 28%, що стереотипи посилилися, 12% - що стереотипи послабилися. Дійсно йдеться лише про суб’єктивну оцінку стану справ, але це вже дещо. Рік – це дуже мало для того, щоб зафіксувати глобальні зміни не тільки поглядів, але й передусім практик та поведінки. Такі зміни можуть бути відчутними лише з роками та з поколіннями. Тож збираємо дані далі та аналізуємо.
Думаю, що зміни ролей жінок і чоловіків чи вимог до їх ролей відбуваються несинхронно. Під несинхронністю я маю на увазі, що за моїми обережними припущеннями посилюються більше традиційні очікування відносно ролей чоловіків як "захисників", ніж традиційні очікування відносно жіночих ролей як "берегинь". Це, серед іншого, є наслідком законодавчих обмежень прав чоловіків під час військового стану. З іншого боку, дуже зросла видимість жінок-військових (соціальна реклама, промови президента тощо).

Хоча досі є еклектика навіть тут: типу «жінка у війську – Берегиня», але за моїми спостереженнями все ж таки медійний дискурс більше рухається у напрямку відходу від стереотипів: журналістика України значно зросла у професіоналізмі та гендерній чутливості. І думаю, що це впливає на клімат думок відносно ролей жінок в контексті війни.

Словом, під час війни публічний (законодавчий, медійний) дискурс щодо чоловіків кристалізуються переважно навколо «він повинен воювати», а щодо жінок клімат думок містить ширший спектр ідей. Так, нормативно від жінок скоріше очікують «підтримку у тилу», але водночас поступово толерується, коли жінка обирає інший сценарій та служить у війську (тут я спираюся на дані опитувань, що клімат думок став більш сприятливим до ролі жінки-військової, публічний / медійний дискурс теж це демонструє).

Щодо власне думок суспільства відносно обов”язку чоловіків захищати державу, це треба вивчати, думаю, що «він мусить воювати» теж на практиці буде мати різні спектри, обгрунтування, позиції. Але конвенційно / явно / нормативно / соціально прийнятно основна роль чоловіка під час війни це роль воїна у ситуації, коли армія не є професійною, а призовною (це важливо розуміти!).

Довкола ролей жінок ймовірно будуть зсуви гендерного порядку. Зокрема, йдеться про сім’ю. Тут маємо поки якісні (некількісні дані).

По-перше, зросте кількість матерів, які самостійно виховують дітей через розлучення / розлуку та смерті чоловіків на війні.

По-друге, багато жінок набувають досвідів самостійного життя як ВПО та переміщені за кордон. Останні набувають унікальних навичок адаптації родин до життя в умовах хронічного стресу, невизначеності та інших викликів біженства. Це змінює жінок та їх ідентичності: «раніше за все у нас відповідав чоловік, а тепер я сама з трьома дітьми опинилася за кордоном» (це цитата з інтерв’ю). Поки важко спрогнозувати, що буде з такими родинами та як буде відбуватися «розподіл ролей» після їх воз’єднання: чи буде цей розподіл паритетним чи повернеться до «традиційного» (звичайно важливо врахувати яким він був до розділення сім’ї).

Про демографічні процеси, які є дуже важливими для прогнозів, ми знаємо дуже мало. Відкрити / Коментувати

2023-05-16 18:18:45 Що приховує похвала: 5 поширених компліментів, які принижують
Авторка: Галина Котлюк
#скорочені_тексти

Вимовляючи комплімент ми маємо на меті зробити людині приємне, проте далеко не всі компліменти є ними насправді.
Компліменти – це надзвичайно розповсюджений елемент щоденного дискурсу, який глибоко вкорінений в культуру сучасного спілкування. Комплімент визначається як “формула”, основною функцією якої є створення підтримки та “солідарності” між адресантом і адресатом компліментарного повідомлення. Це певна соціальна стратегія, ефективність якої забезпечується шаблонним характером формули компліменту.

В патріархальному суспільстві така шаблонність та висока повторюваність певних компліментів служать для транслювання і закріплення стереотипних норм та стандартів, яким повинні слідувати жінки.

1. Ти виглядаєш молодше свого віку
Популярна культура та медіа диктують жінкам образ молодої, стрункої дівчини без фізичних вад як ідеал краси. В суспільстві, де жінка традиційно розглядається як додаток до чоловіка, тіло та його репродуктивні функції стають основним капіталом жінки. Поширеною є думка, що сексуальними можуть бути тільки молоді жінки. Тому втрата молодості дорівнює втраті сексуальності та, відповідно, втраті значущості жінки як людини.

2. Ти розумна (як на дівчину)
В патріархальному суспільстві інтелектуальні здібності жінок традиційно применшувалися (або зовсім не визнавалися) в порівнянні з чоловіками. Дослідження спростовують думку про те, що когнітивні можливості людини залежать від її статі. Гендерні особливості не є вродженими і притаманними мозку людини залежно від її статі, а набуваються нею в процесі виховання та соціалізації. Між чоловічим та жіночим мозком немає відмінностей, що спричиняють різницю у когнітивній діяльності. Тому додавання до компліменту фрази “як для дівчини” – це трансляція мізогінних упереджень щодо жінки.

3. Ти не така як інші дівчата
В патріархальній культурі жінок асоціюють із стереотипними атрибутами жіночності: рожевим кольором, макіяжем, підборами та сукнями, надмірною емоційністю - тим, що вважається поверхневим, неважливим на відміну від чоловічого. Щоб дистанціюватися від такого стереотипного уявлення жінки починають цікавитися “типово чоловічими” інтересами: відеоіграми, футболом тощо. Тому компліменти такого типу - це один зі способів інтерналізувати мізогінію і змусити жінок прагнути дистанціюватися від інших жінок. Але, жінки є гетерогенною, різноманітною групою і відрізняються між собою за расою, сексуальною орієнтацією, соціальним класом, інтересами та вподобаннями, і т.д. Тому бути “не такою, як інші дівчата” - це не комплімент, а бути “такою” - не соромно.

4. Я взагалі не люблю коротке волосся/маленькі груди/високий зріст у жінок, але ти норм!
Бути жіночною означає відповідати стандартам фемінності, які диктує суспільство. Жінки, що не відповідають “моді на красу” здаються менш привабливими і змушені вдаватися до різних практик, щоб наблизитися до загальних стандартів і отримати схвалення. Але у сучасному світі жінка не повинна відповідати чимось стереотипним уявленням, а її зовнішній вигляд є виключно її справою.

5. Тобі не потрібен макіяж/фітнес - ти і так красива!
Така “похвала” транслює думку, що жіноче тіло існує лише для задоволення чоловічого погляду. Насправді ж, більшість жінок відвідують заняття з фітнесу, наносять макіяж для того, щоб бути здоровими та отримувати задоволення від себе. Думати, що всі старання жінок спрямовані лише на те, щоб чоловіки знаходили їх сексуально привабливими - це частина світогляду, що визначає жінок як об’єкт чоловічого бажання.

Компліменти - це стратегія, яка покликана побудувати та укріпити соціальний та емоційний зв’язок між людьми. Проте, компліменти, зосереджені виключно на зовнішності жінок, узагальнюють жіночий досвід або ті, які хвалять, одночасно принижуючи чи применшуючи інших жінок - це не компліменти.

Текст опрацювала Надія Семикозова Відкрити / Коментувати

2023-05-15 18:24:20 Десь в паралельному всесвіті...
#фем_мем
#ВАУ - це журнал про те, як би виглядав світ, якби сексизм був спрямований на чоловіків Відкрити / Коментувати

2023-05-13 13:52:51 Відкрити / Коментувати

2023-05-13 13:52:12 Про голодування жінок в Іраку, український проєкт протидії сексуальному насильству, справу Трампа та сексистські вислови мера Харкова, – читайте в підбірці #гендерні_новини від Тимофія Бєліка:

В Іраку сотні жінок оголосили голодування у в’язниці Багдаду. Як повідомляє BBC, ув’язнені за нібито причетність до терористичного угруповання «Ісламська держава» жінки голодують вже другий тиждень. За словами жінок, їм винесли несправедливий вирок. Крім того, вони зауважили, що не контактували зі своїми посольствами, а дипломатичні представники не були присутні на багатьох судових засіданнях.

У Запоріжжі презентували проєкт, покликаний запобігти сексуальному насильству. 9 травня відбулась презентація проєкту «Вистоїмо разом», покликаному протидіяти сексуальному насильству, пов’язаному з війною. Більша частина Запорізької області окупована, і на цих територіях, за свідченнями та досвідом людей, сексуальне насильство є поширеним злочином, зазначила директорка зі стратегічного розвитку МБФ «Український Жіночий Фонд» Наталія Карбовська. Мета проєкту — створення комплексної системи допомоги постраждалим від насильства під час війни: отримання ними необхідної підтримки та захисту прав у судах.

Колишнього президента США визнали винним у сексуальному насильстві. Присяжні визнали, що навесні 1996 року експрезидент США Дональд Трамп вчинив сексуальне насильство над журналісткою Елізабет Керролл у примірювальній універмагу. Тепер політик має виплатити 2 мільйони доларів компенсації за побої та 3 мільйони за заперечення інциденту.

Щонайменше 28% української молоді має упередження щодо ЛГБТКІ-спільноти. Такими є результати дослідження «Вплив війни на молодь в Україні», що проводив аналітичний центр Cedos і дослідницька агенція Info Sapiens. Соціологи за минулий рік зафіксували зростання толерантності: частка тих, хто не бажає жити поруч з ЛГБТКІ-персонами, знизилась з 31% до 28%. Втім, досі, як наголошують дослідники, дискримінаційне ставлення лишається на високому рівні.

Мер Харкова порадив журналістці «завести дітей» у відповідь на питання про проведення занять в укриттях. Під час пресконференції 9 травня журналістка Тетяна Федоркова запитала мера Терехова про те, наскільки є реальною можливість проведення шкільних занять в укриттях. Натомість мер запитав, чи має журналістка дітей. У коментарі «Суспільному» Федоркова сказала, що інцидент її не образив. Вона додала, що харківські журналісти звикли до «хамства з боку міської влади».

«КиївПрайд» і бренд Anoeses запустили проєкт на підтримку української ЛГБТКІ-спільноти. Соціальний проєкт #WEAREFREEDOM розкриває досвід семи представників та представниць ЛГБТКІ-спільноти, їхні цінності, волонтерську діяльність тощо. Дізнатись більше можна за посиланням.

Феміністична майстерня оголосила премію для підтримки фемактивіст_ок. До 20 травня у вас є можливість номінувати себе або інших активіст_ок, які роблять визначний вклад в життєдіяльність свого міста, громади або окремих його представни_ць. Перемож_ниці премії отримають грошову винагороду (3 500 грн) та сертифікат від Феміністичної майстерні. Деталі на сторінках Феміністичної майстерні у соцмережах Відкрити / Коментувати

2023-05-10 20:08:37 Відкрити / Коментувати

2023-05-10 20:07:53 ДІМ, ЯКИЙ ЗАВЖДИ ЗІ МНОЮ. БОДІПОЗИТИВ У ЧАСИ ВІЙНИ

Тлом майже всього мого життя, починаючи з підліткового віку, була боротьба із «зайвою вагою». У якісь періоди — з тією, що існувала лише в моїй уяві, а не в реальності. Шлях до того, щоб відпустити цю напругу, лежав через багато годин психотерапії і рефлексій. Я зуміла навчитися бути щасливою в тих різних формах мого тіла, яких воно прибирало останні десять років, і стати амбасадоркою «бодіпозитиву здорової людини» для багатьох українських жінок.

Та всі, хто мали схожий досвід, знають: цей внутрішній хробачок ніколи не щезає, тільки засинає. Періодично він нагадує про себе думками «може, схуднути б трошки», «напевне, не братиму цей купальник, він надто відвертий для мого тіла/віку», «мабуть, я недостатньо красива для...». І часто він прокидається, щоб гризти зсередини саме тоді, коли це найменш доречно і найбільш абсурдно.

Багато років більш-менш регулярно я фантазувала про те, як добре було б усе-таки трохи схуднути. У березні 2022-го, геть виснажена після перших днів бойових дій на Київщині, без нормальної їжі й електрики, після важкої дороги я дивилася на себе в дзеркало нашої нової домівки у Європі...

Я дуже схудла. Нарешті не було більше щік і другого підборіддя, тільки великі перелякані очі. Нарешті не було більше живота, який так бентежив мене все життя. Проте й радости від того теж зовсім не було. Лише вдячність тілу за те, що йому довелося пережити, і сум за те, що це довелося робити.

І саме в ту мить я відчула буквально всією собою: я більше ніколи не скажу жодного поганого слова і не подумаю жодної поганої думки на адресу свого тіла. Більше ніколи.

Та вже за кілька тижнів після вторгнення реклама в соцмережах знову понесла хвилю «схудни до літа», цього разу під псевдопатріотичним гаслом «україночки найгарніші!» (тому повинні відповідати, україночки, і не псувати статистику).

Заклики сідати на обмежувальну дієту та приєднуватись до фітнес-марафонів звучали абсурдно й недоречно на тлі боїв, які далі тривали. На тлі очікування новин від друзів, у яких немає ніякого зв’язку. На тлі розповідей знайомих про тижні виживання в окупації на дивних продуктах (і добре, коли вони були), про перебіжки між дворами під дулами російських солдатів.

А ще через пару тижнів одне ЗМІ попросило мене прокоментувати повернення моди на «героїновий шик» і відповідно нові вимоги до жіночого тіла. Говорячи з ними, я відчувала фізичну відразу до того, що навіть у таких апокаліптичних умовах жінка знову і знову повинна щось із собою робити, щоб «відповідати».

І якщо раніше «маркетологи курця», які експлуатують одвічний жіночий страх перед неідеальною зовнішністю, викликáли у мене зневагу, то тепер, під час повномасштабної війни, годувати цього хробака, що зжирає зсередини так багато дівчат і жінок, мені здавалося ледь не злочином.

Невже нам ще недостатньо погано? Невже нам замало стресу від тривог, сирен, утрат і повного зламу життя? Людина, яка хоче — свідомо чи ні — додавати ще більше болю і так травмованому суспільству, — моральний ґвалтівник і садист.

Цей рік дався всім нам так важко, а випробування триватимуть ще невідомо як довго. Щоб витримувати все це, ми відчайдушно потребуємо спокою, впевнености і миру, хоча б у душі. Тому нині нам як ніколи потрібен бодіпозитив, хай там як дивно це звучить.

Бодіпозитив — це рух, який спонукає людей приймати своє тіло таким, як воно є, без упереджень і критики.
Так, нам не завжди подобатиметься наше тіло. І ми можемо сумувати з цього приводу. Ми не зобов’язані цілодобово випромінювати ентузіазм і впевненість у собі. Просто жити трохи легше, коли ми спокійні: «Так, зараз моє тіло ось таке. Це не добре і не погано, воно просто є».

Бодіпозитив «здорової людини» — це не «негайно любіть мене таким і такою, як я є».

Вимагати любові від оточення — взагалі погана ідея. На що ми точно маємо право в будь-якому тілі, віці і з будь-якою зовнішністю — це на повагу і самоповагу. Наша зовнішність не визначає нашу цінність, нашу гідність, нашу здатність любити.

Продовження за посиланням Відкрити / Коментувати

2023-05-09 17:50:29 Навіщо їм шлюб? Права, яких немає у ЛГБТ-військових
Авторка: Марта Змисла
#скорочені_тексти

Попри відповідні конституційні статті, в Україні досі існують прояви дискримінації людей за тими чи іншими ознаками. Сексуальна орієнтація й гендерна ідентичність — ознаки, за якими дискримінують передусім ЛГБТ+ людей.

У чому проблема?

За загальним правилом, проживання людей разом, ведення спільного господарства — підстава для виникнення сім’ї. Тому ЛГБТ-пари, які разом проживають і пов’язані спільним побутом, — це фактично сім’ї.

Також сім'єю можна вважати шлюб, який мають право оформляти лише особи різної статі. До членів сім’ї можуть належати особи, пов’язані між собою родинними зв'язками (батьки або діти).

ЛГБТ+ люди, які проживають зі своїми партнер(к)ами однією сім’єю, не вважаються такою, бо їхній статус не врегульовано нормами нашого законодавства. Національне законодавство України не дозволяє реєструвати шлюби одностатевим парам, тому вони не вважаються подружжям.

Гарантії для військових і членів їхніх сімей

Під час війни подружжя наділяються особливим соціальним захистом, якщо хтось із пари служить (грошове забезпечення, пільги, компенсації, медичне обслуговування тощо).

Тому якщо партнер чи партнерка, що проходив/ла військову службу та загинув/ла, отримав/ла поранення, потрапив/ла в полон або пропав/ла безвісти, інший/а ЛГБТ+ партнер/ка не має гарантій від держави, бо сторони не вважаються подружжями.

Крім того, ЛГБТ+ особи не мають законодавчої можливості усиновити дитину партнера/ки, тому такі діти теж не мають права скористатися гарантіями від держави, які діють, коли хтось із батьків служить у війську.

Також захисники/ці, які перебувають у партнерських одностатевих стосунках, можуть зіткнутися з проблемами виїзду за кордон на лікування. Умова для виїзду захисника/ці - супровід кимось із членів сім’ї першого ступеня спорідненості (батьки, чоловік або дружина, діти такої фізичної особи). Тож захисник/ця, який/яка потребує супроводу, не може скористатися допомогою партнера/ки.

Члени сім’ї мають право отримати інформацію про загибель особи, організувати разом із військовою частиною поховальний обряд, отримати особисті речі такої особи тощо. Проте якщо в загиблої особи не було ближчих людей, крім партнера/ка, то останнім треба довести право на поховання особи.

Права та обов'язки подружжя

За загальним правилом, майно, яке подружжя набуває в процесі спільного проживання, вважається спільним і підлягає поділу на рівних умовах. Водночас майно, набуте ЛГБТ+ партнер(к)ами під час спільного проживання, не вважається спільним, а є особистою власністю того/тієї, на чиє ім’я воно зареєстроване.

Також подружжя має право на утримання одне одного. Однак це право не поширюється на ЛГБТ+ партнерів/ок.

Одне з конституційних прав кожної людини — право на материнство та батьківство. Проте ЛГБТ+ партнер(к)и обмежені в цьому. Під час війни якщо захисник/ця мав/ла з іншим/ою партнером/кою стосунки, то останні обмежені в можливості усиновити, стати опікуном/кою чи піклувальником/цею його/її дитини, якщо військовослужбовець/иця загинув/ла на фронті.

Суттєві проблеми виникають для ЛГБТ+ партнерів/ок і при успадкуванні майна, яке залишилося після смерті партнера/ки, адже законом передбачена черговість спадкування. Якщо немає заповіту, інший/а з пари не зможе успадкувати це майно в порядку першої черги.

Якщо хтось із ЛГБТ+ партнерів/ок захоче подарувати майно іншому/ій, треба платити чималий податок у нотаріуса. Натомість члени сім’ї обдарованої особи, які належать до першого ступеня спорідненості, звільняються від сплати такого податку.

Отже, ЛГБТ+ люди обмежені в широкому спектрі прав, особливо під час війни, коли хтось із партнерів/ок проходить військову службу. Нині ЛГБТ+ партнер(к)и, як ніколи раніше, потребують урегулювання на законодавчому рівні їхнього правового статусу одне щодо одного.

Текст опрацювала Владислава Кріцька Відкрити / Коментувати

2023-05-05 17:19:57 Відкрити / Коментувати