Як бути дівчиною на війні та ветеранкою у цивільному життя з т | Толерантний coming out

Як бути дівчиною на війні та ветеранкою у цивільному життя з точки зору сприйняття іншими та в контексті ймовірного насилля?

Мені певно пощастило, що мій підрозділ мав навколохристиянську ідеологію. Там було ставлення побратим-посестра. Часом було зневажливе ставлення, коли я була старшою екіпажу. Без побратимів за спиною мене деякі ЗСУшники не сприймали серйозно взагалі. Багато було жартів на тему того, що ти дівчина і слабша. В якийсь момент вчишся не звертати на це увагу або віджартовуєшся.

В цивільному житті важче. Бо на війні ви в одному полі, ви всі там приблизно для одного і за одне. Була в поїзді ситуація, коли пили чоловіки по формі, я зробила зауваження. Після того, коли пояснила, що парамедикиня – у відповідь отримала "їдь додому, вари борщі і чекай чоловіка". Або коли в КМДА з питань посвідчення добровольця приходила, то в мене охорона зневажливо спитала, чи то я для себе.

Розкажи, як ти потрапила у сферу психологічної підтримки ветеранів?

Я побачила оголошення про лекцію для ветеранів від "Побратимів". Я вже відчувала, що зі мною щось коїться, і з цим треба було щось робити. Пам'ятаю, як я стояла вдома і не могла вийти, відкривала і закривала двері. Настільки х*ровий у мене був стан. Але таки пішла. Я потрапила до них на програму реабілітації – тренінг по роботі з травмою в групі ветеранів. Він мені багато чого дав. Зокрема і доступ до спільноти, до організації.

З часом я почала працювати з іншими ветеранами і ветеранками. Зініціювала тренінг суто для ветеранок. Я все більше переконувалась в тому, що в Україні потрібні психологи і психотерапевти, які вміють працювати з ветеранами. Для мене було дуже важливо знайти щось, що має доказову базу і працює ефективно.

Вкінці 2018 я почала працювати в організації Психологічна підтримка та реабілітація "Вільний вибір", які працюють в КПТ-підході (когнітивно-поведінкова терапія). З 2020 року я вже стала заступницею голови правління.

Також я й сама пішла вчитися на психологію в Український Католицький університет (УКУ), і збираюсь йти на КПТ-терапевта. Є дослідження, які говорять що частині ветеранів легше говорити з іншими ветеранами. Але мене тривожать різні наслідки підходу "рівний рівному", коли ветерани не мають психологічної освіти.

Моєю метою зараз є стати однією з небагатьох ветеранок з психотерапевтичною освітою.

Джерело: 24 Канал, авторка – Катерина Козачинстка

Читайте інтерв’ю повністю за посиланням:
https://24tv.ua/ruki-triskalis-vid-holodu-krovi-istoriya-paramedikini-garyachi-novini_n1766816