2021-12-02 16:52:54
Інтерв’ю з ветераном Віктором Пилипенком: говоримо про протидію дискримінації та сексуальному насиллю у збройних формуваннях
Віктор — ветеран російсько-української війни, громадський активіст, відкритий гей та голова об’єднання «Українські ЛГБТ-військові за рівні права». Просто зараз він разом з командою працює над розробкою додаткової гілки Додатка для протидії сексуальному насиллю, який Інститут гендерних програм створив у співпраці з проєктом Veteranius. Загалом чат-бот покликаний надавати анонімну допомогу постраждалим від сексуальних домагань у збройних формуваннях, проте ця гілка буде направлена саме на допомогу ЛГБТ-військовим, які зазнали цькування чи насилля. Детальніше про цю ініціативу, особистий досвід Віктора та його бачення проблеми сексуальних домагань та дискримінації в армії — у нашому матеріалі.
Частина перша
Як ви вважаєте, чому сексуальне насилля та домагання досі розповсюдженні в суспільстві?
Сексуальне насилля, домагання, так само як і дискримінація за ознаками природної інакшості, є спадком тоталітарного минулого, а також — спадком патріархального суспільного ладу, коли за важких умов праці, важких умов життя, виживання, кар’єрної суперконкурентної боротьби, перемагав той, у кого була фізична домінантна перевага.
Сьогодні ж такий статус кво намагаються зберегти люди, які справді мають фізичні переваги, та бажають отримувати блага, не рахуючись з правилами, що їх вони можуть оминути завдяки своєму фізичному чи токсичному супремасизмові.
Найвигідніший і найбільш «виграшний» спосіб показати свою домінацію в колективі — принизити фізично слабшу людину, або ж таку, яка перебуває у абсолютній меншості.
Потерпілими такого самоствердження в колективі перед іншими найчастіше стають дівчата, жінки, геї, трансгендерні люди, або ж просто фізично менш розвинуті хлопці чи чоловіки, а також представники етнічних меншин (в Україні найчастіше ромської, єврейської та молдавської національностей).
Дискримінація та цькування також часто відбувається зграєю. У зграї людина може, навіть не маючи фізичної переваги перед кимось, отримати кількісну перевагу та зацькувати навіть сильну особистість, яка відстоює якусь непопулярну, невигідну загалу, чесну позицію. Яскравим прикладом такого цькування із застосуванням фізичного насилля, психічного знищення особистості, є дідівщина. І хоч вона з кожним роком втрачає первісну жорстокість, яку мала за доби Радянського Союзу, вона багато у чому таки вціліла та переходить в інакші форми, зберігаючи позастатутне право фізичної сили та сили зграї над правом особистості та її розвитку, а що найшкідливіше, говорячи про сучасну українську армію, — над командною грою.
Оскільки дідівщина коренями походить зі світу місць позбавлення волі та імітує їхню субкультуру та ієрархічність, в армійській культурі сучасного війська досі можна зустріти сильну гомофобію: притаманну тюремній культурі лексику, ритуали та відповідні приниження й погрози анальним зґвалтуванням. Чимала доля неформального армійського жаргону, гумору, стосується саме алюзій на анальне зґвалтування підлеглих чи тих, хто прослужив менший час. Також в сучасній армії можна побачити феномен лідерства не за ефективністю виконання своїх обов’язків, кращості у досягненні та якості виконання поставлених завдань, а за уміння принизити слабшого.
Щодо сексуального насилля — воно трапляється через застарілий армійський лад на прусський манір: закритість військового колективу, відсутність вихідних днів з виходами у місто для строковиків, переривання вихідного дня нарядами тощо, коли молодий чоловік не може мати здорового сексуального життя. Також сексуальні домагання присутні тоді, коли чоловік вважає своє перебування в армії більш виправданим, ніж перебування жінки, що породжує дискримінацію з подальшим сексуальним домаганням на кшталт: “ти ж тільки за цим сюди і прийшла”. Говорячи про представників командування — командири-чоловіки користуються своєю посадовою вищістю та субординацією для домагань до нижчих за рангом бійчинь чи працівниць штабів, медичних пунктів тощо.
3 views13:52
Т
