2023-02-08 00:04:03
Мрія, широка як Всесвіт, котрий не має меж, стискається зараз до кави, яку ти повільно ллєш їй у маленьке горнятко.
Прекрасна і недосяжна, із сяйва далеких світів дивиться вниз зневажливо:
- Хіба ти таку хотів? Дивну дорослу малу? Часом протистояти злу, що навколо коїться, легше, ніж бачити її рвані рани, які не гояться! - мрія вкусила губу.
- Гей, чоловіче, розплющ очі! Чи ти у біль її йдеш охоче? Як на війну, готовий в обіймах тримати щоночі її розірвану тінь. Блаженний, безумний злидень, ти станеш могутнім, як здужаєш, як стане сил втримать її на покутті. Сховати від неї самої, часом настільки лихої, що гине усе живе поряд, бо гине вона сама. Не відчувати сморід її жахливих думок.
Мрія смикнула фіранкою із зірок, яросливо харкнула в каву.
- Чого тобі, хлопче, мало? Хочеш вхопити за роги безмежність? Відчути й набути п'янку незалежність від ярма людських турбот? Віддати життя під юрбливий сквот задарма?
Вона - то свідома твоя карма.
Твій переможний хрест
#EnlitePoetry
20 viewsOlga Burkanova, 21:04
B
