Знову сирена повітряної тривоги замість будильника. Циганський | Горовий

Знову сирена повітряної тривоги замість будильника. Циганський табір вирушає до Іванківщини.
Мрячка. На виїзді з Києва зустрічна тягнучка на в’їзд.
«Ви можете моїм родичам дещо завезти принагідно?» - написав мені в Твітері чоловік за пару днів до поїздки.
- Ну, а чого ж ні.
Він закинув у табір мікрохвильовку та чайники. Лишив номер і адресу. Номер здався мені знайомим. І не дарма.
- Ало, Наталю? Це Руслан, циган із табору, шо колись до вас в Кухарі приїздив, як ще моста не було.
- Пам’ятаю. Ваш номер записаний.
- Та і в мене ж. Зустрічайте, виходьте до амбулаторії.
За кілька хвилин зупиняємося біля хати. Нас зустрічає Наташа з чоловіком і невісткою.
- О! Привіт, - сміється чоловік.
Тоді, в наш перший вояж у Кухарі, ми разом із ним та іншими селянами переносили продукти через підірваний міст.
- Пішли на екскурсію.
Відводить нас із Сашком і Оленкою за хату до велетенської, метрів сорок в діаметрі, вирви, яку вже на половину заповнило водою.
- П'ятисотка. Якби на хату чи на погріб, де ми ховалися, то всім хана була б.
- Мо', удочку дать, - сміється Наталя, - рибку половите? Онуки ловлять.
- Вже й карася пустили?
- Ага.
Цей куток Кухарів постраждав добряче, власне, як і все село.
- Тут страшне було. Отаких бомб навкруги три впало. Оно далі хазяйство фермера, нічого немає. А він же за все життя ніде не поїхав, не отдохнув, ні дружину нікуди не повіз, усе працював. І що? Немає нічого, - хитає головою Наталя.
Віддаємо привезене від родичів. Окрім того, згружаємо купу зібраного людьми посуду.
- Роздасте по кутку, кому треба.
- Та звісно. Все зробимо.
- Рибку половите?
Наступна зупинка в цих самих Кухарях в родині Ігоря та Олі, які разом з дітьми живуть на згарищі в шалаші.
- Ну, що у вас? Влада будиночок привезла?
- Та ні поки, - розводить руками господар. - Оно залив фундамент, чекаю. Хотів фундамент під хату майбутню заливать, но не можу, бо кран тоді не заїде з вагончиком. Сидимо й чекаємо.
Розвантажуємо пралку, велосипед, їжу, солодощі дітям і корм тваринам.
- Ось твої книжки, - Оленка віддає старшій доньці обіцяні книжки «про вампірів», а також купу інших.
- Ото в нас читач, весь час читає, - посміхається Оля.
Наступна зупинка - Слобода Кухарська. Якось ми познайомилися тут з Танею і Миколою. Микола Москвичем вивозив людей з села. Зробив кілька ходок, а потім Москвич пошкодило уламками. Хата згоріла вщент. Живуть у сусідів. Кажуть, що нічого не треба.
- Вам не наб‘єшся, - здороваємося, - візьміть хоч одяг чоловікові та їжу.
Зрештою лишаємо і продукти, і речі. Записуємо, що насправді треба.
- Та в мене тракторець згорів. Мені б, якби беушний двигунчик, то я собі якось копійку заробив би. І ще б мотокосу, бо заросло все, страшне.
Підходять люди. Кожен зі своєю історією. Роздаємо одяг. Сім’ї з сином‐підлітком лишаємо велосипед.
- Хоч буде на чому в магазин поїхать, - радіє мати.
Схоже, наступного разу у нас є, що привезти цій родині, тож пишемо телефон.
- Ми тут вижили дивом, - обступають нас жінки, - ще й поранені були.
- Саме до нас з іншого села дівчина прибігла з немовлям. Грудьми годувала.
- А воно як гупнуло, хати нема, ми біжимо, в неї живіт у крові, немовля те під цицькою.
- Хоч вижила?
- Вижила. Я перев'язала, а потім в лікарню. Це ще в перші дні було. Міст ще був.
На краю села на згарищі власної хати живе Льоня. В нього на додачу ще й немає ноги нижче коліна.
- На вєліку зможеш?
- Зможу. Був у мене, згорів у хаті.
- Тримай.
Льоня живе у вцілілому сарайчику, який переробив під житло. Лишаємо йому купу всього. Одяг, їжу, посуд, бензопилку.
- А де зимувать будеш?
- Та ж, може, дадуть якийсь вагончик.
Підходить сусідка баба Надя.
- А ми і вам гостинців привезли, - Оленка заносить до хати їжу.
- З теплих країв передача, - кажу.
- Звідки це?
- З Туреччини.
- Ого. Світ не без добрих людей.
Навпроти баби живуть двоє наших давнішніх знайомих, Володя і Галя. Вони спочатку жили в Москвичі, потім волонтери їм поставили гарну палатку.
- Дивіться, яка вже в нас стройка, - веде нас Володя.
Він вже майже повністю вигнав коробку врем'янки чотири на чотири метри. Вікна ми привезли ще минулого разу.
- Тепер дах.