Виступ на заводі «Арсенал» і бій під Крутами як символи розрив | Журнал "Господарник"
Виступ на заводі «Арсенал» і бій під Крутами як символи розриву між двома таборами українського соціалізму — ультралівим (комунізмом) й “правим” (зрештою, протофашизмом)
Більше ста років тому відбулося дві події, що кардинально вплинули на історію Української революції 1917-1921 років і її подальше осмислення в суспільній свідомості та історіографії.
Перша — це бій між військами Української Центральної Ради й совітськими (радянськими) військами підполковника Михаїла Муравйова біля станції Крути на Чернігівщині, що відбувся 29-30 січня 1918 року.
Друга — це повстання робітників і солдатів київського гарнізону проти УЦР, яке почалося 28 січня 1918 року на київському заводі «Арсенал», та яке було придушене урядовими військами за тиждень кривавих боїв.
«Взоруй же, наша молоде, на своїх попередників з-під Крут, і завжди у всіх своїх починаннях пам’ятай, що найсвятішим для нас було, є і буде — не 3-й Інтернаціонал, а Бог і Україна!».
Аверкій Гончаренко — командир куреня Першої української військової школи імені Богдана Хмельницького. В подальшому — полковник Армії УНР, начальник канцелярії головного отамана Симона Петлюри, ваффен-гауптштурмфюрер 14-ї ваффен-гренадерської дивізії СС (1-ї української) (сотник 1-ї Української дивізії Української Національної Армії).
«Потрібен був вихід на арену національного українського більшовизму. [...] Першими виступили з казарм національні українські частини в особі козаків Сагайдачного й полуботківського полків».
Сила Міщенко — командир першого куреня українського полку імені Петра Сагайдачного, який привів увесь свій підрозділ разом із добровольцями з інших куренів на бік повсталих і був обраний військовим комендантом «Арсеналу». В подальшому — командир 4-го куреня Червоного Козацтва, радянський/совєтський воєначальник, викладач Військової академії імені М. В. Фрунзе, генерал-майор РККА, жертва сталінських репресій.
Останніми роками ці події зображують як суто національну війну між російськими большевиками з одного боку та українцями з іншого. Хоч насправді той же Муравйов ніколи до большевиків не належав, а вважав себе лівим есером, так само лівим соціалістом-революціонером був, наприклад, керівник повсталих робітників київського залізничного вузла Аркадій Дзедзієвський. Серед повстанців знаходимо також і анархістів, і представників інших лівих партій.
З іншого боку, серед захисників Центральної Ради, окрім свідомих українців, були й добровольчі загони російських офіцерів, що вирішили боротися з ультралівими радикалами. Найбільший з цих підрозділів очолював генерал-майор Костянтин Прісовський, якого власне й призначили командуючим усіма військами УЦР після відступу їх із Києва. В січні 1919 року Костянтин Прісовський перейшов на службу до Збройних сил Півдня Росії генерала Денікіна, а потім до Руської армії генерала Врангеля. Чому його слід вважати більшим українцем, аніж процитованого вище сотника (штабс-капітана) Силу Міщенка?
Були серед учасників цього збройного конфлікту й поляки, до того ж із обидвох сторін. Серед повсталих арсенальців це група польських робітників евакуйованого варшавського арсеналу на чолі з польским соціал-демократом Іполітом Фіалеком, а серед захисників Центральної Ради — добровольчі польські загони Северина Айзерта та Юліуша Руммеля.
