Першого грудня Дженоа – Мілан. Важко уявити, що відчуватиме | Гранде Шева
Першого грудня Дженоа – Мілан. Важко уявити, що відчуватиме Мауро Тассотті.
Мауро присвятив Мілану 36 років. Прийшов у 1980-му, хлопчиськом з римського передмістя, в команду, яка понизилася в класі. Пішов у 2016-му, легендою, рекордсменом, п'ятикратним чемпіоном Італії та триразовим володарем Кубка чемпіонів як гравець, Людиною, яка доклала руку до всіх успіхів россонери ери Сільвіо Берлусконі – від скудетто-1988 до перемоги в чемпіонаті 2011-го – нехай і перебуваючи в тіні.
«Коли я ставив підпис під розірванням контракту, мені вдалося стримати сльози», – говорив Тассотті в інтерв'ю La Gazzetta dello Sport. Він допомагав Карло Анчелотті, Леонардо, Массіміліано Алегрі, Кларенсу Зеєдорфу (голландець – єдиний з ким виникли серйозні розбіжності) та Філіппо Індзагі, і тільки з приходом Сініші Михайловича відійшов від справ і перебрався на іншу посаду – osservatore. Його завданням було спостерігати за футболістами Мілана, які грають в оренді, стежити за їх прогресом, складати рапорти. «Я сприйняв цей варіант з ентузіазмом, та й вибір був невеликий – або погодитися на цю посаду, або сидіти вдома. Але надто швидко зрозумів, як мені бракує тієї динаміки, до якої звик. Я хотів і хочу тренувати».
Серед досягнень Тассотті-тренера – дві перемоги на Турнірі Вьяреджо з Прімаверою, але лише один матч на чолі першої команди. У січні 2014 року, після звільнення Алегрі та перед призначенням Зеєдорфа, він вивів россонері на гру Кубка Італії проти Спеції – Мілан переміг 3:1. «Я працював у клубі з 1997-го. Якби мені хотіли довірити посаду головного тренера, то зробили б це. Я без вагань погодився би. Але мені ніхто ніколи нічого не пропонував – мабуть, були задоволені тим, який я помічник. Можу сказати, що я, якщо й шкодую, то зовсім небагато – з Анчелотті ми досягли великих речей».
Його звали в Парму та К'єво, але Тассотті так і не наважився піти. Уродженець столичної боргати Сан Базіліо – по суті, гетто, вирости у якому «удача, бо після цього ти не боїшся смерті» – називав Мілан своїм містом, а тутешній клуб – своєю родиною. Тут Мауро зустрів Антонеллу, студентку із сім'ї вболівальників червоно-чорних, яка подарувала йому двох дітей: Нікколо та Лукрецію. Тут Антонелла померла від раку в 1997 році, і Фабіо Капелло, який тоді тренував тоді Мілан, не міг стримати сліз. А вже за дев'ять днів після похорону коханої Тассотті вийшов на поле, бо не міг підвести команду. Так само він не міг підвести Антонеллу і відвезти сина і дочку в інше місто – вони мали вирости там, де народилося кохання їхніх батьків.
Зараз Тассотті 61. Діти дорослі. Мілан – минуле. Дженоа – теперішнє.
