Мій біговий щоденник війни. Буду лишати тут. 55й день війни. | Книги Гриньової
Мій біговий щоденник війни. Буду лишати тут.
55й день війни. Мій 37 півмарафон поспіль, що я бігаю з українським прапором для підтримки України.
Чесно кажучи, - невідомо ще, хто кого підтримує: без цих двох годин бігу на день (іноді і дві з половиною) я почувалася би сильно гірше (три рази витерла фразу «з’їхати з глузду» - істЕричне кліше).
Цікава штука - комітмент. Виходиш з дому бігати, дуже того не хочеш іноді (тому що «інститут-екзамени-сесія»), але хіба хочеш - мусиш! І йдеш із прапором за поясом своїм. Рано вранці, - до схід сонця, 0 градусів і туман над озером у Берлінському парку. О 8-9 ранку - коли місто прокинулось вже і їде на роботу та навчання всіми свома тисячами роверів (Амстердам!). Після 4-5 вечора, після школи та роботи, коли мозок вже перенапружений переписками та проблемами, які «продолжают поступать», а у мирному Амстердамі всі сидять на террасах із келихами чогось, поки ти лупаєш свою бігову скалу. Так, перечитую це - і дійсно, - які можуть бути проблеми у людини, що бігає у таких гарних і БЕЗПЕЧНИХ місцях?!…
Іноді бігти нестерпно, невимовно гидко - у мене вдома помирають люди, а я біжу. У моїх друзів немає більше житла, а я біжу. У дітей з Краматорського вокзалу відірвало руки та ноги і вбило маму. А я біжу. Більше 200 дітей (без Маріуполя…) вбито, а я біжу.
МАРІУПОЛЬ!!!!! А я біжу.
Після цього спочатку нудить, а потім - біжиш швидко. Головне - пам’ятати, що треба витримати перші 5 км. Потім буде хотітись бігти. Від аду, до світла. Від стану, де нічого немає сенсу, крім Маріуполя. До надії та віри, яка є тільки у вічному русі. Перпетуум мобіле.
***
38 днів тому пропав мій біговий друг. Він днів десять поспіль бігав зі мною півмарафони у грудні. Завжди енергійний, добрий, приємний. 50+ років, - кажуть, вивозив із Київщини друзів на авто. 38 днів тому був останній з ним зв’язок. Як це умістити у свою свідомість, які висновки зробити? Я не знаю. У мене немає сліз, вони закінчились.
***
Знайшла у себе сиве волосся. Декілька штук. Буду думати, що то блонд. Звернула увагу, що тут, на Західно-північній Європі сивий колір (і 40+ з 50+) - це взагалі мейнстрім. Або просто - кожен рік мейнстрім… Подумаю про це колись, а поки що вирвала ті сиві волосини - не думала їх фарбувати.
***
Сьогодні на пробіжці мене, летючу із прапором, у навушниках, зупинив хлопець років 20+. Каже - «Ти ДУЖЕ струнка! Просто хотів тобі сказати». Я подякувала, сказала, як мене звати і що Я_З_УКРАЇНИ. Він запитав, чи довго я тут планую бути і які у мене плани взагалі. Сказала, що тут місяць, але дуже всі чекаємо, коли можна додому. Зазвичай такі смолтоки закінчуються номером телефону - але ні, він просто побажав мені удачі. Може, то сивина?
