​​'Спитайте Мієчку' Прочитала цю книгу кілька тижнів тому і н | Grumpy readerka

​​"Спитайте Мієчку"

Прочитала цю книгу кілька тижнів тому і не стала питати ніяких Мієчок, бо мої враження мали якось улягтися, надто вже смикані були. Під час читання цього твору я добряче проїхалася на американських гірках від "ого, я теж туди хочу" до "перепрошую, що?". Нарешті я видихнула достатньо, аби спокійно розказати про враження від твору.

Почнемо з того, що "Спитайте Мієчку" - це справді отой довгоочікуваний чикліт, про який я так відчайдушно питалася. Авторка книги Євгенія Кузнєцова у своєму інтерв'ю казала, мовляв, боїться, що "Спитайте Мієчку" будуть сприймати як чикліт, "жіноче чтиво" (наче в цьому є щось сороміцьке; дуже дивно чути таку зневагу від блоґерки, яка розказує за фемінізм), але насправді чикліт - це повноцінний і потрібний нам жанр, так що хоч тут пощастило.

У творі розказується про сільський будинок, де проводять літо кілька поколінь жінок однієї родини: від старезної баби до зовсім маленької дівчинки. І атмосфера літнього села - найкраще, що є у цьому творі. Авторка вміло зіграла на скрипочці ностальгії, змушуючи читачів, в яких був хоч якийсь досвід життя в селі чи гостин у баби, пережити найкраще з тих часів. Село тут виступає таким собі райським острівцем, де ніхто не свариться, немає потреби важко працювати, всі рослини плодоносять водночас і при цьому не буває нудно. Це наче хороший літній вечір з близькими людьми, який розтягується на всеньке літо. Як на мене, то ця надмірна ідеалізація дивовижним чином не псує роман. Що цікаво, мій мозок додумував деякі деталі поза текстом, привносячи в історію власні спогади.

У цій жіночій утопічній комуні мені подобалася гармонія, але трохи заважало надто буквальне сприйняття ідеалів сестринства. Було б чудово, якби хтось з героїнь не належав до родини Мієчки і при цьому був би хорошою цікавою людиною. Неймовірне відкриття, але подруги можуть мати стосунки не гірші за сестринські. З іншого боку трохи втомлювало, що майже всі проблеми героїнь були зав'язані виключно на чоловіках. Також у творі є багато ситуацій, які видаються нереалістичними (вивіз за кордон чужої за документами дитини, стартап з гарбузами тощо), незрозуміло навіщо додані сюжетні лінії (батько Мієчки та Лілічки, зустріч з "просвітленою" подругою). На ці деталі можна і варто заплющити очі, але тут їх забагато.

Власне, за вайб літнього села я готова пробачити цій книзі геть усе крім надто нав'язливої ідеї материнства. Вона лежить не на поверхні, аби можна було серйозно до цього прискіпуватися, але зрештою читачок підводять до того, що "ну ти все одно будеш заводити дітей". Хочеш ти їх чи не хочеш, плануєш чи ні, все одно кожна жінка приходить до материнства за версією "Спитайте Мієчку". Геть усі героїні тут народжують і, здавалося б, нічого не вартувало б додати персонажку, яка, наприклад, просто не планує ставати матір'ю в найближчому майбутньому, навіть не кажу про чайлдфрі.

Хочеться відмітити, що авторка не ігнорує навколишній світ, а саме російську агресію проти України. Її героїні мають однозначну думку на рахунок війни та добрих/поганих росіян, це дуже позитивний момент для ненав'язливої "літньої" книжки, усім би так.

І насамкінець поділюсь, що я не відчувала надто позитивних емоцій до Мієчки, бо її історія - це в тому числі історія зради. Ми не бачимо емоцій та стану її нареченого, який - о, великий гріх, ретельно складає шкарпетки! - але я співчуваю йому, а не героїні, яка обирає обман. Так, я розумію, що вона заплуталася, що їй треба прийняти важке рішення, але пробач, Мієчко, на цьому етапі твого життя ти мені не дуже симпатична.

Це перший художній твір Євгенії Кузнєцової - і я справді хочу, аби вона писала далі, але трохи більше зважала на деталі. За великим рахунком я отримала певний шматочок задоволення з цією книгою, саме була тоді в селі, тож ці кілька годин - роман дуже швидко читається! - були приємними. Ні про що не шкодую.


Інтерв'ю з авторкою: