Крива Лаффера. Парадокс Лукаса. Праві міфи економіки. Приваб | Гуляйполе

Крива Лаффера. Парадокс Лукаса. Праві міфи економіки.

Привабливість правих ідей в тому, що вони просувають образ економіки як набір простих “логічних” правил. Наприклад, низькі податки в цій парадигмі є ключовим стимулом для економічного зростання, що йде всупереч науковому консенсусу про роль інститутів. Пояснюють свою позицію вони просто: економічні агенти мають більше грошей, а отже й більше стимулів для інвестицій, що є складовою зростання. Вся ця конструкція будується не на емпіричних даних, а на припущеннях чи обмежених даних.

Однією з подібних «логічних конструкцій» є ідея, що капітал з багатих країн повинен перетікати до бідних в силу вищої норми прибутку. Умовно, американським корпораціям було б вигідно проводити широку інвестиційну експансію в Індії, бо норма прибутку там вища через низку факторів: дешева робоча сила, низька конкуренція, нижчі податки тощо. Втім, на практиці ми не бачили подібної міграції капіталу - навпаки, той самий китайський та індійський бізнес мігрує на Захід.

Чому так? Над цією проблематикою розмірковував нобелівський лауреат Роберт Лукас. У своїй статті він порівнював США та Індію станом на 1988 рік та дійшов висновку, що якщо передумова про перетік капіталу з багатих країн до бідних правдива, то його дослідження повинно було б показати таку залежність. Але дані говорили про її відсутність. Ця проблема увійшла в науку під назвою “парадокс Лукаса”. Після цього низка економістів провела власні дослідження, і от в одному з топ-5 економічних журналів у 2005 році була опублікована стаття з емпіричними доказами, в якій автори дійшло наступного висновку про причини хибності передумови:

Наші емпіричні дані показують, що за період 1970-2000 років інституційна якість держави є провідною змінною, яка пояснює «парадокс Лукаса».

Тобто капітал не перетікає до бідних країн, бо вирішальними факторами для ухвалення рішення про інвестиції є не податки чи “логічні ланцюжки”, а якість судової та правоохоронної систем та інших інститутів (дослідження Аджемоглу, Робінсона, Норта). Класичним є приклад азійських тигрів чи історія Сінгапуру, де Лі Куан Ю від самого початку зводив якісні інститути - до слова, висновки економістів це підкреслюють:

Наші результати показують, що політика, спрямована на зміцнення захисту прав власності, зниження рівня корупції, підвищення стабільності уряду, підвищення якості бюрократії та забезпечення правопорядку, має стояти на першому місці у списку для політиків, які прагнуть збільшити надходження капіталу до бідних країн.

Крива Лаффера. Концепція покликана показати, за якої ставки податку бюджет отримує максимальні доходи. Економіст Артур Лаффер через свою криву просував ідею зниження податків. Себто, згідно з його концепцією, якщо податкова ставка, наприклад, 60%, то бюджет умовно отримує 50 млрд, а якщо 40% - то 100 млрд. Як так? Він пояснював це тим, що податки тиснуть на економічну активність. Іноді таке справді буває (вкрай рідко), але у випадку з кривою Лаффера все складніше.

Економіст Яков Лундберг розрахував Криву Лаффера для 27 країн ОECD (найбільш розвинені країни), і що ви думаєте - лише у 3 країн з 27 зниження податку призвело до збільшення надходжень у бюджет (с. 11). Зокрема, мова йде про Австрію, Бельгію та Швецію (ставки вище оптимальних). І це з урахуванням того, що податки в Європі вважаються досить високими - 50%+, а оптімум податку по кривій 60-70%. А найголовніше, згідно з цим дослідженням, якщо виходити з ідеї Лафера, який говорив, що ціль такої політики це збільшення надходжень до державного бюджету, податки у США повинні бути підвищені. Тобто крива Лаффера для ідеї низьких податків не є аргументом - радше навіть навпаки.

Висновок. Права економічна думка, яка набирає зараз популярність в Україні, спирається на обмежені дані та постулати, давно спростовані економістами. Ба більше, вона йде врозріз із тим науковим консенсусом, який просуває Світовий банк та МВФ, а саме інституційні реформи (суди, антикорупція тощо), як основу економічного зростання.