Е - естетика, Н - нарешті, Р - радість. Одного разу з'ясувал | Гайдукевич

Е - естетика, Н - нарешті, Р - радість.
Одного разу з'ясувалося, що текст на бойових знаменах ЗСУ написаний дивним шрифтом, в ньому не було усіх українських літер, щонайменше одну доштиковували вручну. Здається, "Є". Чого так? Бо якийсь унікум вирішив, що можна для ЗСУ взяти російський (!) шрифт "під старіну" - Іжиця, версія "Слов'янський" і не паритися. Скрєпнєнько, псевдоісторичненько та й в Москві не сваритимуть. За цей зальот, між іншим, так нікого і не покарали... десятки років існувало.
Після такої історії (здається, 2016 рік) ми уважно придивилися до стандартного бойового прапору, як до явища.
Древко - його розмір викликав запитання (а навіщо такий великий, як його комфортно використовувати в приміщеннях із висотою стелі в 2.75 максимум?), та й по суті це була просто палка. Соромно. За навершшя... та теж соромно - безідейно, дешево, "несмачно", навід'є... навідчепися.
Окремий біль - колір. Ось ці червоні знамена, які усі вперто іменували "малиновими", для усіх структур. WTF, why?! Виставиш такі прапори в рядочок і фіг поймеш, де для піхоти, де для флоту, де авіатори, де десант... Чим саме в цьом удоробку треба було пишатися? Хіба самим фактом - маєш.
Міняти? Варто було б, але...
Але після 2014 року важливим було вдягнути, оснастити військо, а грошей і часу на бойові прапори не було. Та й голосів в парламенті на корекцію законів щодо символіки ЗСУ - теж не було. Здається досі "Іжиця - Слов'янський" так і є на бойових. "Неначасі" було і щодо несуразного древка і щодо унилої (саме так - російською) піки.
Ми пожурилися - ніт, так ніт, виправимо те, що зможемо.