Після спостереженням за roadmovie, що виявилося якимсь низькоп | Гайдукевич

Після спостереженням за roadmovie, що виявилося якимсь низькопробним порно і за сценарієм, і за розкадровками, треба чимось реабілітувати дорогу - хіба вона винна. Попкорн вже за сємкі згодиться, не пропадать же добру.
Нарікають, що завелика пауза музична... Ок, давайте компенсувати емоцію. Може кому що буде в настрій.
І для початку заспокійливе, мрійливе чи трохи сумне, але світле від Jeff Beck - Cause We've Ended As Lovers. Таки цей дядько став однією із найбільших музичних втрат світу в 23 році...


А далі нехай буде ломка стереотипів. Здавалось би, де блюзи, а де Фінляндія? Ну хіба кавера у клубних бендів, але ніт - Ер'я Люйтінен може ефектно і картинкою, і звуком. Erja Lyytinen - Grip of the Blues


В її доробку , можливо, без шедеврів, але цікаво покопирсатися любителям жанру (тут перелік є, якщо шо https://www.discogs.com/ru/artist/1613298-Erja-Lyytinen )
І якщо Ер'ю на Фінляндщині блюзом інфікували аудіальним шляхом, через прослуховування Цеппелінів, зокрема, то Кессі Тейлор було достатньо ходити до тата на репетиції. Otis Taylor & Cassie Taylor - Few Feet Away (Live)


Окрема емоційна лінія - класика середини минулого століття, без якої ані хотродів, ані роадмуві, ані атмосфери мандрів...
Crazy Wind · The Hornets ·


The Cadillac Kings - Betty Lou


...і того, що нею живилося - Nazareth - Java Blues


Ну і трохи спогадів про майбутнє. Колись, коли ми усі повернимося з війни і знову заповняться зали, і будуть світові імена (а вони будуть і багато, бо їм буде за честь).. словом, колись. А поки десь поруч в Європах Beth Hart - Tell Her You Belong To Me

ну і студійна версія, більш причухана, але менш емоційна:


і Coda. Красива. Дует поколінь. Amanda Shires & Bobbie Nelson -Summertime