Сьогодні в ефірі 5 канал Lara Gubina запитала - чи не втомимося пам'ятати імена втрат? Бо ж кожного дня трагедія. Ми відкриваємо стрічку і бачимо імена колег, друзів, знайомих, які більше ніколи не піднімуть слухавки. Трагедій вже багато і будуть ще - чи не втомимося ми тримати в собі їх усі? Чи зможемо ми назвати імена усіх, кого забрала війна, коли настане мить розплати?
Ми говорили, що байдуже як виглядатиме\звучатиме ця мить. Чи спокійним голосом судді, який зачитає вирок російським злочинцям... чи таким же спокійним голосом хтось скаже "випускайте хлопчиків" і настане гнів Божий. Байдуже.
Головне проговорювати імена тих, хто не зможе прочитати в новинах, що кара є.
Чи ми будемо, як дівчина Ар'я, називати інші імена?
Тому, що nil inultum remanebit... має буть.
Чи достатньо стиснуті зуби, щоб згадати усіх і усім?
І це ж не лише про людей. "Мій Маріуполь". Дяка Мирославу Кобилянському, що зафіксував місто, яке було.
