Останні тижні тривожні для всіх нас: кількість новин про ескал | heavy and dirty

Останні тижні тривожні для всіх нас: кількість новин про ескалацію російсько-українського конфлікту, можливо, б’є всі рекорди за своєю кількістю та наближається до стану 2014 року. Очевидно, що я не та людина, яка повинна давати оцінку та робити висновки — в мене банально немає жодних компетенцій чи знань в цих питаннях. Але мені є, що сказати, а точніше — про що нагадати.

Нагадати, що російсько-українська війна — це не про план Путіна, не про збагачення Порошенка або інших українських політиків, чи план західних країн зменшити вплив Росії на геополітику Європи.

Нагадати, що російсько-українська війна — це перманентні спроби недоімперії забрати землі, які, за абсурдними думками недоімперії, належать їй. Нагадати, що російсько-українська війна — це абсурдний недоімперський наратив про братні народи, де Україна з абсурдних причин є молодшим братом. Нагадати, що російсько-українська війна — це не тільки бажання володіти фізичним українським простором, але й простором історичним та культурним.

Все це робить конфлікт глибшим. Все це переносить його на кожного, робить всіх нас учасниками цих подій. І якщо хтось з вас ще досі перебуває у бульбашці, де війна ефемерна та абстрактна і не стосується вашого життя, то саме зараз той час, коли цю бульбашку треба лопнути.

Поки ЗСУ захищають наші кордони та борються за наші території, відчуваючи на собі те, що нам у житті ніколи не доводилося відчути: голод, холод та страх бути вбитим — нам як ніколи треба робити свій внесок. Підтримувати українське, вимагати від наших політиків адекватних дій та поширювати факти про російську агресію у світовому інфополі. Якщо підсумувати та сказати просто: бути свідомими.

Ще хочеться нагадати про соборність України, яка не тільки свідчить про нашу єдність, але й (якщо читати визначення цього слова у Вікі) про відповідальність одне перед одним та єдність індивідуального і загального. Скрутні часи — це часи, коли варто забувати усі непорозуміння то об‘єднуватися. Тому зараз треба бути згуртованими як ніколи: простором, ідеями, сенсами та всім, що може нас об’єднати. Разом нас багато, а що далі там у пісні — і без мене добре відомо.

Ще раз нагадую, що я не та людина, яку треба слухати. Але я точно та людина, яка не вміє мовчати, коли щось треба сказати — ось такий у мене є мінус. Можливо, іноді й плюс.

На цьому все. Дуже хочеться завершити цитатою Ліни Костенко:

«А ви думали, що Україна так просто. Україна — це супер. Україна — це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни».