колись єдиним моїм другом було синє пальто. я побачила його в | як помирає френкі♡

колись єдиним моїм другом було синє пальто.
я побачила його в секонд-хенді, велетенське, чи не вдвічі більше за мене. і воно здалося мені та-аким сумним, як осінній вечір. як вино у весняну ніч, коли повернення додому немислиме. як я.
з того часу ми гуляли вулицями разом. ми сумували. ми слухали музику на концертах. часом, там же, воно п’яніло і з усмішкою падало на підлоги, асфальти, в болото, на бляшаний дах. йому було байдуже, що його затопчуть. я підіймала його, а воно все прагнуло назад, в бруд.
пальто байдуже мовчало коли хтось хапав його за рукав і просив мене не йти. пальто байдуже мовчало коли його пригортали до себе. пальто байдуже мовчало коли з нього здували ворсинки. пальто знало більше, ніж я.
пальто починало сяяти якимось неземним блиском коли ми цілувалися з незнайомцями. пальто стрепенулося, коли маленький окурок залишив йому шрам. як довго я тоді вибачалася! ми з ним простукотіли купу доріг, лежали і дивилися у стелю, поки моїм обличчям гуляло світло ліхтарів з різних перонів.
пальто чекало мене всю зиму, поки я помирала, і радісно прийняло в свої обійми коли вижила.
пальто щиро не розуміло коли мені казали: «яке класне в тебе пальто». але я розуміла добре.
не думаю, що моє пальто коли-небудь знову опиниться на секонді. не думаю, що воно опиниться на смітнику. навіть якщо хтось наполягатиме. навіть якщо воно сховає красиву сукню. навіть якщо зможу купити дороге. навіть якщо синій каратиметься законом. навіть якщо одного разу ми зіллємося з сутінками і нас знову ніхто не помітить.
колись єдиним моїм другом було синє пальто.