роздягайся, заходь. а надворі до чорта сіро! ти приїхала, спра | як помирає френкі♡

роздягайся, заходь. а надворі до чорта сіро!
ти приїхала, справді. я навіть очам не вірю.

ми не бачились - скільки? здається, усі чотири.
розкажи як жила. це до ранку твоя квартира.

не ховай у підлогу очі, ми всі тут грішні.
ти серйозно була в тибеті, молилась крішні?

коли поряд свистіла та сама смертельна куля,
мені чесно цікаво,
скажи мені, де ти була?

і якщо це натхнення - така невловима птиця,
то сідай і пиши, бо тобі ж все одно не спиться.

ще пораджу одне: роздягаючись перед кимось,
не розказуй про шрами. мої хоч в мені відбились.

не питай, як було, та зізнайся хоча б луною:
ти хоч раз, хоч із кимось, сміялася, як зі мною?

тож, якщо ти щодня гуляєш по клятій сені,
то чого ти аж тут і чого ти прийшла до мене?

і якщо ти молилась за мене до свого бога,
що, як він не прийшов би,
(або не було до кого?)

крізь замети холодних зим, посірілих версій:
ти не та. ти не та. ти не та, та не йдеш із серця.

та коли ти вирішуєш точно ніколи більше,
почуваєшся втомлено, але завжди - вільніше.

○

і коли ти на ранок нарешті підеш з квартири,
і, можливо, почнуться заново всі чотири,

опадатиме снігом й самотністю піднебесся,
ти раптово збагнеш - ти уперше за рік смієшся.