СІЧЕНЬ у коробці від спалахів раптом лишився один. ми усі так | як помирає френкі♡

СІЧЕНЬ

у коробці від спалахів раптом лишився один.
ми усі так живемо - залежність від наглого чуда.
щастя досить просте - шоколад, нікотин.
цього року я буду хороша. я чесно буду.

кажуть, треба лишитись, аби розтерзати пітьму.
розігнати завісу туману хмільного.
ця зима буде інша і ми уже знаєм чому.
бо я буду хороша. для себе. людей. для нього.

та не кану у безвість, бо все-таки кілька віршів
десь пропалюють наскрізь звороти листівок.
я ж лишаюся тут підкоряти десяток вершин -
не потрібних сто років, слизьких верхівок.

без ударів, без глуму, вульгарних сварок.
і ніяких таро через тінь потойбіччя.
я зненавиджу дим від чужих цигарок,
проминаючи надто знайомі обличчя.

тож і друзі мене не впізнають коли у пітьму,
я попрошу мене проводжати до дому.
і прикинусь, що страшно. сама не дійду.
і прикинусь, що з долею ми незнайомі.

та напам'ять знаючи кожну зливу,
що найкращі дні мої - непогожі,

цього року я врешті буду щаслива.
цього року я чесно буду хороша.