ПОДОРОЖНІЙ, КОЛИ ТИ ПРИЙДЕШ У СТЕ... тобі не заклало вуха. ві | як помирає френкі♡

ПОДОРОЖНІЙ, КОЛИ ТИ ПРИЙДЕШ У СТЕ...

тобі не заклало вуха.
від дону і до говерли
лишився єдиний полиск -
як той, коли йдеш на згин.
мене майже стерли.
мені приглушили голос.
мені не давали пити
два місяці п’ять годин.

така вже моя дорога.
жорстокі плоди врожаю
зі жмені шалених рішень і клекіт з самих легень.
мене розп’яли, як Бога
(та я вже не вірю в Нього).

ну це вони так вважають
уже шістдесятий день.

але не хвилюйся, земле,
я ще раз тебе не втрачу.
і кров моя знов гаряча, і доля моя - стерня.
ще жодне на світі зло не знає - коли заплачу,
воно захлинеться лихом іще до початку дня.

не відає зло лукаве, що мої долоні стерті,
вони відмивали сонце від крові твоїх світань.
не відає зло, що мертві -
живі
в поколіннях, венах,
у сплаві залізних цвяхів
й закованих в біль страждань.

наповнені груди вітром.
я вже не бреду по світу.
мені остогидли рани, я стала між двох морів.
здається, що моє серце викачує сотні літрів
відомщених сліз і чистих, навіки журних вітрів.

○

якщо не боїшся долі, то з нею смієшся гулко.
це правило буде жити допоки живуть степи.
а моє вугілля стане останнім твоїм притулком.
танцюй поки можеш, враже,
а далі лягай
і спи.