Heartbreaker Station

2021-11-15 21:28:00 ​​Станція припиняє діяльність на невизначений термін.

5 років я присвятив текстам про музику. Для медіа, друзів, себе. Той, хто стикався з музичною журналістикою, знає, що це не особливо вдячна справа: ти пробиваєшся крізь інформаційний шум з власною думкою лиш для того, щоб поміняти чийсь шум на свій. Хоча я все ж впевнений, що відкрити щось красиве для вас мені вдалось.

В цьому році я зрозумів, що не можу — і не хочу — тримати вас у полоні тиші, нагадуючи про себе лише тоді, коли мені хріново. Бо це по суті формат, в якому жило це місце, і жив сам я. Стало погано? Нагадай про себе друзям, обміняй свою увагу на увагу до себе. Результатом цього стала втрата велика кількість моїх хороших знайомих, які щиро були готові бути поруч кожен день. Але я в свою чергу згадував про них лиш тоді, коли мені це було потрібно.

Сьогодні я готовий зробити крок вперед і закрити Станцію, щоб дати життя чомусь важливішому і потрібнішому - музичному лейблу для українських артистів. "Тваринний Відчай" буде наступним кроком мого особистого шляху у пізнанні себе через музику, але окрім звичайної трансляції сенсів, я буду допомагати їх створювати, поширювати і розвивати. Бути учасником, а не спостерігачем. Діяти проактивно, незалежно від внутрішнього стану.

Лейбл займатиметься продюсуванням, виданням, промо та букінгом, залежно від потреб артистів. Це місце для артистів, які хочуть краще себе зрозуміти, поділитись зі світом своїм внутрішнім світом через аудіо експресію. Наразі в ростері є три виконавці, про яких я невдовзі розповім більше. І так, я шукаю ще артистів! Тому пишіть в особисті, поспілкуємось.

Я дякую вам, що читали. Дякую усім, хто просив про щось написати або просто ділився враженнями. Дякую батькам, що читали і кожен раз перепитували, чи все у мене окей. Дякую Т. за те, що ти надихнула мене на всю цю справу. Ти моє найбільше натхнення і по цей день.

Канал "Тваринного Відчаю" за посиланням нижче. Там писатиму частіше і більше. Тому вважайте цей пост не прощанням, а пересадкою — з однієї станції на іншу Відкрити / Коментувати

2021-11-01 17:28:00 Написав для LiRoom матеріал про проект друзів, в якому невдовзі мене буде дуже багато.

Це матиме прямий вплив на життя і станції. Більше новин 15 листопада. А до того моменту, думаю, зроблю невелике ауттро у форматі подкасту. Давно з вами не говорив

https://liroom.com.ua/articles/rubacava/ Відкрити / Коментувати

2021-10-27 20:28:00 Написав про платівку, яку вважаю чи не найсильнішою концептуальною роботою останніх 20 років. The Antlers - Hospice (2009) Відкрити / Коментувати

2021-10-18 22:04:28 Сьогодні 10 років одному з найважливіших альбомів мого життя. Потужного як Мрія, мрійливого як дитина і чутливого, як перші коханці.

Все тут. Так звучить серце Станції.

https://open.spotify.com/track/498rJ13u7pBsT7datcqL8Q?si=mTj3kH__TnqHYU-wnN_jGg Відкрити / Коментувати

2021-10-07 13:28:00 ​​Mineral — The Power of Failing (1997)

Не альбом, а удар кувалдою по колінній чашечці.

Коли мені хріново, в моєму арсеналі є хороших 60 гігабайт сумного музла на старенькому айподі. Нещодавно він здох; жорсткий диск видно не витримав і впав під вагою років і децибелами мінорів.

Без особливого бажання почав завантажувати музло на телефон. «Альбоми першої необхідності» - думаю я і вже друкую The Power of Failing в пошукову строку.

The Mineral — класичний емо бенд першої хвилі, коли справа доходить до описів. Коли ж діло доходить до прослуховування - вас нищать. У хлопців немов втрачене відчуття балансу, збитий акселерометр і відсутня емпатія до слухача. Барабани і бас взагалі можна вписати в список знарядь дроблячої дії; вони переповнюють нутрощі, місять сотнями ударів десь зсередини. Вся ця ненависть і безсоромність тримається на відмінному відчутті власного ритму, каскаді переходів, наближення яких доноситься десь на півквадрата раніше самого удару.

Цікаво те, що майже кожен трек на альбомі має перспективу на своєрідну «хітовість», якщо так взагалі можна сказати про хардкор. Примітивна поезія перекривається експресивною, майже релігійною подачею; зі стандартного набору гітара-гітара-бас-барабани вижимаються усі соки. Після мажорної відкривашки «Five. Eight and Ten» Mineral видають один з найпотужніших снарядів арсеналу — хардкор драму «Gloria». Тут ледь чутно ноти, єдиним орієнтиром цієї какофонії лишається голос, який не завжди пробивається через невпи…

Хоча знаєте? Хрін я це поясню. Як цей трек, так і «Slower» чи «Parking Lot». Мені просто хочеться ридати на них. Падати на коліна посеред вулиці, поки цей шторм емоцій не пройде. Я втомився описувати. Я хочу відчувати, і Mineral змушують відчувати.

Кінець рецензії. Відкрити / Коментувати

2021-10-06 20:28:00 ​​There will be Fireworks — The Dark, Dark Bright (2013)

Більше гучності, більше сліз. Більше, більше, більше, у прірву

The Dark, Dark Bright — це закоркована пляшка емоцій. Другий повноформатний альбом став останнім в історії гурту, не дивлячись на новоспечену армію бендкемпівських фанатів. Альбом випустили, снаряд вибухнув, лишивши після себе пустир. Нищівна сила музики.

The toll can have my heart to hold

Я почув обидва альбоми майже одразу, і лиш з роками відчув величезну різницю між ними. Однойменний альбом годується нарисами з блокнотів людських переживань, коли The Dark, Dark Bright — одна суцільна історія втрати себе та близьких. Відкривашка «Our Hearts Did Beat»/ «River» будують очікування величі людського серця у коханні, пропалюючи шлях через сірість мегаватами гітар та вокалу. Лиш для того, щоб вже на «Roots» показати своє справжнє «я» - втомлене, загублене, розчароване.

Тут немає жалю — лиш втрата себе після втрати близьких людей. То тут, то там є світлі моменти радості, що збереглися у вигляді клаптиків спогадів з побачень. Але їх не достатньо, щоб втримати машину втомленого серця на ходу…

…Я зараз пишу про альбом чи про щось інше?..

…І так весь цей вантаж знаходить вихід у «Here is Where», баладі-рефлексії про тривожне відчуття втрати близької людини. Тут не буде хепі енду, не буде і якогось замріяного майбутнього - лиш скрипки та барабани, що луною відбиваються в голові та стінах Келвінргоува, в якому ви так любили гуляти.

Хоч після цього на альбомі є ще чотири пісні, вони відчуваються майже зайвими. Навіть інтимна, приглушена «Your House Was Aglow», що так само несе в собі печатку смутку і спогадів про те, як все закінчилось. Як закінчилась історія неймовірного гурту. І як закінчилась безліч інших хороших історій.

Тихо.

These songs I’ve been singing
Don’t keep the world from spinning Відкрити / Коментувати

2021-10-05 13:18:51 ​​There will be Fireworks — There will be fireworks (2009)

Час розповісти про найважливіший альбом мого становлення як коханця, слухача, та в людини в цілому.

– Cвою первую любовь ты будешь помнить всю свою жизнь. Она навсегда с тобой. – чи то мрійливо, чи то сумно казала мама. Мені було 17, і я з опухшою червоною мордою розповідав про черговий розходження зі своєю першою дівчиною.

І хоч я рвав зв‘язки у криках про те, що це перше і єдине і на все життя, своє справжнє перше кохання я зустрів лиш через пару років – випадково, неочікувано і незаплановано, як це часто буває. Long story short, це була така сама історія вічних сварок, розривів та повернень, яка тривала вічність. І все ж, саме з поруч з нею почали формуватись якісь перші уявлення про світ, всесвіт, себе. Поруч з нею почав формуватись музичний смак, і саме з цього альбому, який показала мені вона.

There Will Be Fireworks – квартет з Едіндубргу, який вчасно сів на потяг «хочу бути як Бон Івер і Могвай одночасно!» З притаманною шотландцям алієнацією від усього англійського, втім, музика вийшла самобутня — палаючі вірші та вокал поверх холодних фйордів пост рокових гітар. Альбом для п‘яних образ і п‘янких поцілунків. Міцний удар подвійним скотчем по промерзлим взимку губам. Оркестровий супровід класичного рок бенду піддає вогню, і в свої найпотужніші моменти, гурт палає диким полум’ям енергії, готовим розпалити цілий стадіон.

Однойменний дебютник TWBF – альбом «попри»; про перші побачення на холодних стадіонах, втрату рідних, вибачення через власне відчуття провини, аніж усвідомлення причин. В кожній пісні зафіксована одна маленька історія, часто на тему особистої образи. І ох, скільки разів ці пісні ставали саундтреком особистих історій! Від саможаління під «Midfielf Maestro» до п’яних повернень додому під «Guising»; Під «Off with their heads» хочеться цілуватись у лютневий мороз десь за баром, а під «We were a roman candle» зустрічати весняні світанки. There Will be Fireworks фіксують момент відчуття, детально виписують настрій так, немов озвучують ваші ж власні емоції під час прослуховування альбому.

Головний хайлайт альбому — «Foreign Thoughts», балада про втечу від себе у непотрібні стосунки. Майстерний віршотвір Ніколаса Макмануса, вокаліста гурту, разом з гіпнотичною ритм секцією створює дивне відчуття запаморочення голови. І здається, в цьому була уся задумка; історія про дівчину, що шукає особистий спокій в обіймах незнайомих їй чоловіків, дублюється аудіально і в наших вухах. Десь там є біль, але в моменті, є відчуття радості, хай і моментальне.

Це той альбом, любов до котрого неможливо описати, адже вона живе десь між рядків власного серця. Цими віршами хочеться жити та кохати, з чим мені колись дуже пощастило.

…Сьогодні, вона живе в іншому місті, іншій країні. І так вийшло, що сьогодні я в цій же країні, цьому ж місті. І десь всередині я сподіваюсь, що випадково зустріну її на вулицях. Ми перетнемось поглядами, і в головах одразу заграє «We Were a Roman Candle». Пісня, з якої почалась історія мого першого справжнього кохання.

"Que sera sera, what will be, will be"
So "c'est la vie," she says
Sheets and snow, sheets to cover me
"Que sera sera, c'est la vie," she says
Don't help me
I'm tired and far too gone to leave Відкрити / Коментувати

2021-09-28 11:28:00 ​​Raised by Swans — raised by swans is the name of a man, volume 1

Ерік Хауден знайшов сили випустити епопею про свого улюбленого кота, Номер 6.

Ерік хлопець досить простий, але невловимий. Ніяких соцмереж; лиш особистий блог і джимейл, на який він з радістю відповідає - правда, чекати на відповідь доведеться досить довго, інколи і півроку. Все тому, що єдиному учаснику легендарних Raised by Swans дуже важко дається соціальне і публічне життя. Усю свою увагу та любов Ерік завжди приділяв котам, особливо Номеру 6 - своєму улюбленцю, чиє муркотіння можна було почути на демках No Ghostless Place.

27 грудня 2017 року, після 22 років і 7 місяців (!) Номер 6 пішов з життя.

Важко уявити, як це далось Еріку. Блог був єдиним місцем соціального прояву того болю, що випалював нутрощі музиканта — кожен пост змушував плакати так, немов Номер 6 був вашим власним котиком, з яким ви провели усю юність, дорослішання і ріст як виконавець. 4 альбом вже був в роботі, але його фокус раптово змістився. Як і дата релізу.

Знаючи контекст, rbwitnoam, volume 1 слухати дуже важко. Лірично і музично, Ерік віддає весь біль без сорому і жалю, з жадібністю ковтаючи повітря спогадів про кращі часи і тепло під боком. Більше важких синтезаторів, менше гітар і барабанів. І ще більше, ніж коли небудь, метафор, майстром яких Хауден і відомий. Хотілося б виділити якісь треки окремо, але спільний наратив перетворює 13 треків в суцільний чорно-білий гобелен з дією у двох персонажах.

Правда, є тут пара пісень, варті окремої уваги: "fortress without the doors", "spells" i "lullaby for abandoned animals". На них Ерік вкотре перевинаходить себе у жанрі, розширюючи уявлення про пост рок і його рамки. Навіть поза контекстом, "Fortress without doors" знищує кульмінаційною надбудовою інструментів, "Spells" бере структуру класичних пісень Raised by Swans у новому інструменталі перегруженого піаніно, а "lullaby for abandoned animals"... Тут, як то кажуть, не беруть полонених.

raised by swans is the name of a man, volume 1 - це та половинка серця Еріка, якою тендітна душа готова була поділитись. Душенищівний досвід, в якому все ж є світло десь попереду. Маленьке, ледь помітне, але все ж світло.

An origami fjord
Sheltering shipwrecked heartbeats
For just a moment
More

Фото: Ерік і Євгенія на сходах Künstlerhaus Villa Concordia, 2021. Відкрити / Коментувати

2021-09-07 20:28:00 Бо кожен раз я повертаюсь сюди не тому, що хочу. Не тому, що настав час втілити мрію в життя, ні.

Я повертаюсь на станцію, бо мені хріново настільки, що нікому словами описати почуття всередині.

Це жахливо, боляче. Всередині все гризе себе, давлячись сльозами та кров’ю.

Щонайменш у мене для вас новий плейліст та сезон.

Сезон багать, на радіостанції розбитих сердець

Heartbreaker’s Bonfire Season Відкрити / Коментувати

2021-08-16 12:28:00 ​​Foxing — Draw Down The Moon (2021)

Візміть торнадо. Прихуярте до нього двадцять тисяч турбін. Посадіть на торнадо Древніх Богів Сивого Минулого, потужніших за мультивсесвіт. Відправте їх на війну. І навіть тоді, Draw Down The Moon буде гучніше, несамовитіше, кінематографічніше.

Foxing — це гурт, який вже в дебютному альбомі намагається стрибнути вище власної голови. Конор Мьорфі, вокаліст і лідер бенду, взяв у руки прапор і вирішив перевернути уявлення про емо музику. Хоча по формі Albatross дуже чітко окреслений пост хардкором і пост роком, хлопці зарядили в нього усю свою віру в місію Конора — і не прогадали. Стократне повернення енергії від критиків і фанатів дало Foxing продовжити свій хрестовий похід в іншиї жанрових напрямках. Нео класничний Dealer і майже оперний Nearer My Gog звели бенд у статус пророків, хай і в дуже вузькій ніші. Прийшов час вийти з ніші в широкий світ з четвертим релізом.

Але Конор не був би собою, якби не зробив вихід у світ популярної рок музики без ексцентричного найобу очікувань. Сингли «Go Down Together» i «Where the Lightning Strikes Twice» ніби демонструють бенд як націлений на радіо колектив. Але відкривашка «737» одразу ж розвертає столи в зворотньому напрямку — хуй вам, отримуй палицею по голові, ми їбашимо добрий скажений рок.

Наратив Draw Down The Moon будується навколо фентезі тематики, про що Мьорфі заявляє і в текстах, і в інтерв’ю. Схожий хід був і в Nearer My God, але там це було лише дві пісні («Lich Prince» i «Gameshark»). Тут же, Foxing виходять такою собі зграєю пригодників, з ідеалами дружби, романтики і завзяття. Ці три теми пронизують альбом до самого кінця, до вибухових барабанних гармат на «Speak With The Dead».

Draw Down the Moon — це суцільна рок одисея, і як же хочеться, щоб вона була ще масштабнішою, довшою. Хочеться, щоб маленькі бенди подивились на цей альбом і зрозуміли: написати героїчне полотно можна і втрьох. Головне трошки бути романтиком, довіряти одне одному і мати завзяття перевернути все к хуям.

Обов’язково слухати:

737
Where the Lightning Strikes Twice
At Least We’ve Found the Floor
Speak With the Dead Відкрити / Коментувати