Давайте відверто: «Вусатий фанк» — доволі посередній фільм. Ал | Гіпертелія

Давайте відверто: «Вусатий фанк» — доволі посередній фільм. Але це не страшно!

Якщо хтось не в курсі чи забув, то нагадую. Документалка «Вусатий фанк» розповідає про феномен української психоделічної поп-музики 70-х років. «Смерічка», «Кобза», Яремчук, Івасюк, ти признайся мені звідки в тебе ці чари — оця вся історія. Віталій Бардецький зайнявся «Вусатим фанком» ще в 2017, потім довго не міг завершити, потім вихід в широкий прокат постійно переносили через ковід... І ось, нарешті, дочекалися.

Дочекалися, а воно якесь ніяке, ой. Купа балакучих голів, дикторська начитка на фоні архівних зйомок радянських вулиць, виступ ВІА «Крінж» у фіналі — ну норм, зійде, окей. Здається, сам Бардецький теж чудово розуміє, що результат всього лише норм: на прем’єрі в неділю він пару разів ніби вибачався, що фільм вийшов яким вийшов.

Довге очікування зіграло з «Вусатим фанком» злий жарт, тепер він видається страшенно переношеним. Якби ми подивилися його ще тоді, у 2018, нам всім зірвало би дах; зараз, особливо на фоні купи подібних відосів з балакучими головами («Спалах» від СЛУХа, «Наші 30» від Суспільного, що там ще), це уже просто meh. За три роки твій крутий і новаторський матеріал може стати прісним і старомодним — суворі реалії швидкісної інтернет-епохи.

...Але це не страшно! Хайп, піднятий «Вусатим фанком», набагато важливіший за сам фільм, і я не іронізую. За час довгого очікування всі встигли послухати ці альбоми і написати про них купу статей; словосполучення «вусатий фанк» увійшло в наші словники, Яремчук успішно перевідкритий і реактуалізований. Просвітницька місія, безумовно, виконана. А фільм — йой, най буде.

Обов’язково купіть квиток на показ «Вусатого фанку». Дивитися при цьому необов’язково. Але квиток купіть!