Вчора пізно ввечері (здається, рівно в ту хвилину, коли погаси | Гіпертелія

Вчора пізно ввечері (здається, рівно в ту хвилину, коли погасили костел у Києві) вийшов новий трек Містморна. Якщо ви ще не в темі, то пора би вже.

Містморн — це така невловима тінь української музики. Грає він досить старомодний емо-говнарізм, ніби 2007-й ніколи не закінчувався. Назви пісень говорять самі за себе: «Панельні будівлі», «Згаслі вогні», і ось новий реліз «Божевілля двох».

Візуальний стиль нарочито недбалий, всі обладинки — ніби випадкові кадри на дешевому телефоні. Він ніколи не давав інтерв’ю і майже не світив обличчя. Живих концертів теж ніколи не було. Та й самих пісень не так багато, на Ютубі штук десять. Не пригадую, щоб про нього випустило статтю хоча б одне українське видання про «актуальну» музику. І тим не менше.

При цьому всьому він без перебільшення зірка і культ. Десятки й сотні тисяч прослуховувань на Ютубі (у головного хіта «Дідько, я у розпачі», що вийшов два роки тому — уже майже півтора мільйона). Його цитують в мемосах і на стінах туалетів. Школярки ридають, бородаті фанати Чубая ридають, все ридає.

«Задихатися досить приємно, приємніше ніж цілуватися», — повідомляє Містморн в новій пісні. Ах! Вересень горить.