Я живу за містом у селі під Києвом.
Я бачила падаючий шахед улітку і ракети 24 лютого у двохстах метрах від нашого будинку. Мені було страшно і я відчувала себе безсилою у порятунку себе і своїх дітей. Я чула той сморід. Назавжди запам‘яла як тхне терорист.
Сьогодні я знову відчула сморід расєі. Ми з командою їхали на зйомку, закінчилося пальне і ми зупинилася там. У ста метрах від прильоту у шевченківському районі столиці.
На заправці заплакані очі працівниць і слова заправника: я бачив, це було страшно, уламки летіли в нас. На моє питання чому ви не ховалися? Він відповів: нема куди.
Ми їхали і ще довго відчували цей сморід у машині. А потім за хвилину заїхавши на міст ми побачили боротьбу. Яку просто зараз в ту хвилину здійснюють рятівники з Головне управління ДСНС України у м.Києві Бо на мосту, на висоті ми бачили як рятівники розбирають завали з надію врятувати киян.
Роблять все швидко. Злагоджено. Під клубами диму.
Пізніше з‘являються оці фото і резульат розборів завалів. 53 людини сьогодні врятовано. І я хочу подякувати їм, працівникам ДСНС за роботу.
І за серця. Ваші хоробрі серця, які першими рятують українців з-під завалів, в яких в цій російській рулетці може опинитися кожен з нас.
Дякую. Ми бачимо. Ми чуємо. Ваша робота безцінна.
Наша сила це люди. Не забуваймо про це. Бережімо одне одного. Нас не перемогти коли ми разом. І нас не перемогти коли наші
цінності спільні. Лишилося щоб це зрештою зрозуміло не тільки громадянське суспільство, але і влада.
