Я людина, яка до цього часу ніколи не їздила велосипедом у | час ідеї настав
Я людина, яка до цього часу ніколи не їздила велосипедом у великому місті, але останні два дні провела у Києві, орендуючи Байкнав для пересувань. Тому огляд на центр Києва з цього погляду — про штуки, на які раніше увагу не звертала.
По-перше, Київ – це місто на купі горбів.) Без практики пересуватися – болять ноги стільки крутити, особливо якщо треба з району Контрактової дістатися на сторону Хрещатика. Найпростішим для мене варіантом було лишити велосипед внизу, підійнятися сходами біля фунікулера і взяти нагорі інший. Зручно, що тих велосипедів натикала повна купа буквально всюди. А ще, коли ти на своїх двох, то не помічаєш поступових, але відчутних підйомів/спусків (наприклад, хто ж знав, що дорога з Золотих воріт до парку Шевченка – це суцільний спуск).
Пунктик номер 2 — беЗбАр'ЄрнЕ сЕрЕдовиЩе. Якщо ви людина із колесами (велосипед, інвалідний візок, самокат, Господи прости, у вас важка валіза чи дитина у колясці) то вам буде дуже незручно. Слава бордюрам, на яких особливо не поскачеш, якщо немає амортизації. Я вже мовчу про пандуси під 45° у переходах.
Найбільше мене винесло з переходу біля пам'ятника Щорсу далі на бульвар — навіть без залізяк-пародій на пандус з кривими високими сходами.) Там це один-єдиний людський варіант вибратися на волю (інші – перекинути транспорт через паркан і вибратись на дорогу або пиляти назад біля кілометра до наземного переходу).
Звісно, мене на велосипеді там бути не мало (абсолютно порожній бульвар виглядав привабливіше, ніж дорога з купою машин в напівтемряві – задня фара не працювала), але там можуть перебувати інші люди з колесами.
Найкраще для велотранспорту виявилась пристосованою зона навколо набережної, всюди є нормальні спуски (але треба знати, куди їхати) та регулярні ознаки велодоріжок. Хоча, туди ще лавочок би хотілося.
На Трухановому острові теж гарно зроблено частинку інфраструктури, хоч там і не можна паркувати ті велосипеди.
З велодоріжками взагалі окремий прикол, вони випадково починаються і випадково закінчуються, і біс його знає, що робити у такому випадку далі, бо іноді на дорогу не виїдеш через парканчики.
Добратися із Золотих воріт до Європейської площі – це був цілий квест. На Золотих частина велодоріжки була абсолютно запаркована, а потім якось плавно перетекла у смугу для машин. Іноді доводилось поводитися як мудило і їхати тротуаром — бути вмазаною однією машиною в іншу машину, запарковану на узбіччі, — така собі перспектива.
Я чомусь була упевнена в наявності велодоріжок на Хрещатику, напевне, через широку пішохідну зону, але їх там не виявилось — хоча на прилеглій до Хрещатика вулиці одненька була, але закінчилась в якомусь випадковому місці просто бо так комусь захотілось.
Отака от весела історія. Замість висновків — якщо ви кістляві, то сидіння велосипедів від Байкнав може лишити синці; а ще, до розблокування велосипеда ніяк не можна перевірити, чи працюють обидві фари. Також було весело в якийсь момент вкотитися у сходини собачників — песюки з захопленням дивилися на мою блималку спереду.)
#вголос
