Тій самій ідеї присвячується. Засніжений вмивається світанок, | час ідеї настав

Тій самій ідеї присвячується.

Засніжений вмивається світанок,
Обійнятий тінями обіцянок.
Я хочу попрохати наостанок
Не забувати імені мого.

Бо скоро прийде новий день, і душі,
Загублені десь там, побіля суші,
Спокутують старі гріхи й грядущі,
І їх породить наново вогонь.

Знов бігтимуть, на мій престол щоб сісти.
Тіла нові, та в гниллі їхні кістки,
Спіткнуться. Ба! Не вистачає хисту!
Корони не утримати в руках.

А я живу, у ваших мізках, душах,
Проснусь - нарешті мертву кригу зрушу,
Втамую кров'ю спрагу невсипущу,
Зітру Їх в порох. І розвію прах.

Ваша Н.

#вірш