Вчора у Франківську підійшли до мене люди. Кажуть: 'Ви Ігор? | Першоджерела. Ігор Фріс

Вчора у Франківську підійшли до мене люди.
Кажуть: "Ви Ігор? Ми вас знаємо. Слідкуємо і дякуємо за те, що робите. Ми ваші колеги - нотаріуси з-під Запоріжжя. Вимушені переселенці.
Вибралися в квітні.
Печатку і бланки заховали, бо з ними би не прошли 9 блокпостів, які організували рашисти.
Але ми віримо, що у серпні будемо вдома.
Віримо нашим хлопцям".

Марина, моя помічниця, плакала.
Наталя кусала губи.
Мені стискало в грудях.….

Я настільки розгубився, що не спитав як їх звати. Лише, звідки вони.

Кожен день до Наталі в офіс приходять переселенці.
Маріуполь. Северодонецьк. Харків.
Щось роблять. Довіреність. Заяву. І мовчать. Між собою не говорять. Очі долу.
Вони - як відірваний шмат від життя.
Ми маємо їм допомогти.
Попри все.